КВІТИ ЗЕМЛІ (Елла Давиденко) оповідання
На початку березня дідусь запропонував Тарасику піти до лісу, подивитися на перші весняні квіти — підсніжники.
— Я ще багато квітів знаю, — сказав Тарасик. — Тюльпани, бузок, айстри, півники, чорнобривці.
— То все квіти садові. Їх люди самі вирощують. А підсніжник — вільна лісова квітка, росте, де їй хочеться. Колись люди несли їх з лісу оберемками1, рвали, хто скільки хотів. Потім приходили по фіалки, по конвалії. Рвали, а нових не саджали. Отак і знищили майже всі лісові, польові та гірські квіти.
— Гірські? — перепитав Тарас. — Хіба в горах ростуть квіти?
— І в горах, і навіть у воді, — відповів дідусь. — Бач, не такі вони й слабенькі. Можуть витримати і холод, і спеку, і спрагу. А людського натиску витримати не змогли — ось і поменшало на землі дикорослих квітів. Рвати їх тепер не можна, краще просто приходити на побачення з ними, як до моря чи гір.
1. Оберемки — така кількість чого-небудь, яку можна обхопити руками.
Категорія: казка літературна