ОБЕРЕЖНО, НЕЗНАЙОМЕЦЬ (Світлана Конощук, творчий псевдонім — Лана Ра) п’єса-казка у трьох діях (скорочено)

Дійові особи:

КАМЕЛІЯ: Конячка. Весела й обережна. Дуже слух­няна. Завжди готова йти на допомогу.

БАБУСЯ: Доросла Конячка – бабуся Камелії.

ГОРОХ: Мишеня. Це не просто сіра миша, а сіра миша у білий горох. Любить співати реп.

БОРЧИК: Кабанчик. Веселий, дружній, але зовсім не слухняний.

ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ: Пес, відважний поліцейський.

НЕЗНАЙОМИЙ: Це той, кого ви не знаєте. Це може бути жінка або чоловік будь-якого віку. Незна­йомий — це не ваш родич і не друг ваших батьків, а зовсім чужа людина. Невідомо з якими намірами він хоче з вами спілкуватися.

 

Дія перша

Зелені квітучі луки. Будиночок конячки Камелії.

К А М Е Л І Я (голос за дверима):     Бабуню, я на каруселі! З друзями!

Б А Б У С Я:                                    Обережно там! І остерігайтеся незнайом­ців!

К А М Е Л І Я (виходячи з дому):      Так, знаю. З незнайом­цями навіть не розмовляти.

Камелія весело вибігає з будиночка. На зустріч їй мишеня Горох. Мишеня співає.

К А М Е Л І Я:                               Горошку, ти завжди у гарному настрої.

Г О Р О Х:                                   А чому би й ні. Якщо у мене шубка в горошок,

                                              то нехай це буде найвеселіший горох у світі. (Співає.)

                                              Я не просто сіра миша, ні біліша, ні жовтіша,

                                               ні в клітинку, ні в малинку, ні в краплинку-павутинку

                                               у білі я горохи, смішні ахи, ехи, охи!

                                              Горох зліва, горох справа, горохи спереду та ззаду.

                                              Горохові вуха, гороховий хвіст…

К А М Е Л І Я (продовжує рядок пісні): Чудо горохове, горохова миш!

                                                    Що ж. Тепер, мерщій за Борчиком!

Камелія та Горох весело підбігають до будиноч­ка. Над дверима напис: «Будиночок пана Вепря». Камелія стукає у двері. Двері швидко відчиняються.

Б О Р Ч И К:                                  О! Заходьте!

К А М Е Л І Я (вражено):                Заходьте?! І ти одразу відчи­няєш двері?

Б О Р Ч И К:                                  А що?

Г О Р О Х:                                    Але ти не дізнався, хто прийшов?

К А М Е Л І Я:                                Навіть дорослі мають запитати: «Хто там?»

                                               Вдома є хтось дорослий?

Б О Р Ч И К  (безтурботно):            Ні, я сам. Хрюк! Нащо пита­ти, хто там?

                                               Хрюк! Хто б не прийшов, це же гості!

Г О Р О Х (застережливо):            Але не завжди в гості приходять хороші гості.

Б О Р Ч И К (здогадливо):              А-а-а… Це ти про мою балакучу тітоньку

                                               із сусіднього лісу?..

К А М Е Л І Я:                                 Ні, це він про Незнайомця.

Б О Р Ч И К:                                  Незнайомця? Не хвилюйтесь…

                                               Я відчинив, бо то були ви.

К А М Е Л І Я:                                А якби не ми?

Дзвонить телефон. Кабанець знімає слухавку.

                                              Алло! Це Борчик! Доброго дня!

                                               Так. Так, дуже. Дуже-дуже.

(Кладе слухавку і стрибає на радощах.)

                                               Ви тільки-но уявіть! Спитали, чи люблю я цукерки.

                                               От дурні запитання. Звісно, люблю!

К А М Е Л І Я:                                 А хто то був?

Б О Р Ч И К:                                  Не знаю.

Г О Р О Х:                                    Може це і був страшний Незнайомець.

Б О Р Ч И К:                                  Припиніть ви нарешті.

                                               Незнайомець не буде говорити про солодощі.

К А М Е Л І Я (рішуче):                   Треба негайно розказати про це своїм батькам.

Б О Р Ч И К:                                 Що ж ви такі завидющі? Хоча я розумію.

                                               Адже ніхто вам не пропонує солодощі та не шле імейли.

К А М Е Л І Я (занепокоєно):          Імейли?

Б О Р Ч И К (поважно):                 Так. Він цікавиться моїми спра­вами.

Г О Р О Х:                                    Ти дорослим про це розказав?

Б О Р Ч И К:                                  А навіщо?

К А М Е Л І Я:                                Ти неодмінно маєш розказувати батькам про такі листи.

                                               Неодмінно! Незнайомець випитує в тебе

                                              особисту інформацію, щоб завдати шкоди.

Б О Р Ч И К:                                 Це вас завидки беруть. Бо ніхто у вас не питає,

                                              коли ти, сонечко, зі школи приходиш,

                                              чи сам, бідолашний, уроки робиш…

                                              Слухайте, ми начебто на каруселі збиралися?

                                              То чого тут стоїмо? А цукерки — то вже моя справа.

                                              Чим би ви не лякали мене,

                                              а свої солодощі я вам не віддам.

Дія друга

Ігровий майданчик. Каруселі. Гойдалки. Друзям весело. Вони бігають одне за одним. Розкручують карусель. Грають у кос­монавтів.

Б О Р Ч И К:                                  Екіпаж готовий до злету?

Г О Р О Х:                                    Всі прибори в готовності!

Б О Р Ч И К:                                  Тоді злітаємо!

К А М Е Л І Я:                                П'ять, чотири, три, два, один, пуск!

В С І  Р А З О М:                              У-у-у-у!

К А М Е Л І Я:                                Летимо зі швидкістю світла.

Б О Р Ч И К:                                  Перший помічник, нам треба швидше,

                                               по­переду завіса астероїдів.

Г О Р О Х:                                    Спробую додати швидкості…

В С І  Р А З О М:                              У-у-у-у!

До каруселі підходить темна фігура Незнайомця.

Н Е З Н А Й О М Е Ц Ь:                  Ця карусель занадто повільна.

                                               Я знаю майданчик, де супершвидкісні крутилки…

                                               Пішли зі мною.

К А М Е Л І Я і Г О Р О Х:            Відійдіть від нас, ми підемо до поліції!

Камелія швидко зупиняє карусель. Незнайомець щезає.

Б О Р Ч И К (невдоволено):           Що за паніка? І що такого,

                                              якщо ми підемо на кращі каруселі?

Г О Р О Х (обурено):                    Невже ти не розумієш?

                                              Там немає ані гойдалок, ані цукерок.

                                              Це Незнайомець, і він заманює тебе, щоб викрасти.

К А М Е Л І Я (рішуче):                  Я йду до поліції. Горошку, за­лишайся з Борчиком,

                                              щоб він у халепу не вскочив.

                                              І благаю, не йдіть з незнайомцем.

Б О Р Ч И К (бурчить):                  Ой, та йди вже. З тобою забавки сьогодні якісь невеселі.

                                              Давай, Горошку, в піжмурки пограємо.

                                              Затуляй очі та жмури.

Горох затуляє очі. Борчик бігає майданчиком у пошуках де б заховатися. Камелія йде. Борчик біжить до дерев. Там тінь Незнайомця. Він підходить до кабанчика.

Н Е З Н А Й О М Е Ц Ь:                Ти любиш цукерки?

Б О Р Ч И К:                              Аякже!

Н Е З Н А Й О М Е Ц Ь:                У мене їх багато. Дуже багато!

Б О Р Ч И К:                                 Правда?

Н Е З Н А Й О М Е Ц Ь:                  Звісно, правда! Ходімо зі мною!

Борчик весело хрюкає та йде з Незнайомцем. Ка­мелія з кінця сцени обертається. Жахається.

КАМЕЛІЯ і ГОРОХ:                    Борчик. Ні!!!

Незнайомець ховає Борчика у мішок. Камелія та Горох поспішають на допомогу. Незнайомець ба­чить їх, зупиняється, посміхається та махає їм рукою.

К А М Е Л І Я:                        Ні, Горошку, не біжи. За ним бігти не можна,

                                              бо він і нас у свій мішок запхне.

Г О Р О Х:                                   Тоді бігом по допомогу!

Вони розвертаються, починають бігти в іншу сторону.

К А М Е Л І Я:                        Сподіваюся, Незнайомець не встигне

                                             доїхати до Болота Безвісті.

Камелія біжить попереду. Горох дуже втомлений. Їх доганяє автомобіль.

Н Е З Н А Й О М Е Ц Ь:             Вас підвести?

К А М Е Л І Я:                        Ні.

Г О Р О Х:                          Так (хутко сідає у машину).

К А М Е Л І Я (обертаючись):       Ні! Не сідай! (Застережли­во. ) Там може бути…

З машини їй махає Незнайомець. Він ховає Гороха у мішок і швидко зникає.

К А М Е Л І Я (кричить):               Рятуйте! Незнайомець! (Камелія плаче.)

Підбігає поліцейський-пес.

П О Л І Ц Е Й С Ь К И Й:             Що сталося?

К А М Е Л І Я:                           Пане поліцейський, допоможіть!

                                             Кабанця та мишеня викрав Незнайомець.

П О Л І Ц Е Й С Ь К И Й (кричить у рацію): Перекрити всі дороги!

(Звертається до Камелії.)        Як це трапилося?

К А М Е Л І Я (крізь сльози):         Ми з Горошком попере­джали Борчика,

                                             що треба бути уважним і обережним.

                                             І головне, золоте правило:

                                             нікуди, ніколи не йти з Незнайомцем!

                                             А Борчик (плаче) побачив цукерки,

                                            послухав Незнайомця і пішов за ним.

                                            І потрапив у мішок. А потім Горох сів в автомобіль

                                            і навіть не по­дивився, хто там сидить.

                                            От Незнайомець і вкрав їх!

П О Л І Ц Е Й С Ь К И Й:             Ой-йой! Який кабанець неро­зумний.

                                            А Горох, ніби й обачний, а припустився такої помилки.

(Дістає планшет.)                      Кажеш, Незнайомець телефонував?

                                           Диктуй телефон Борчика.

К А М Е Л І Я:                          Три жовті жолуді, один зелений і два коричневі.

П О Л І Ц Е Й С Ь К И Й:              Так-так-так (переглядає щось) Ось! Є!

                                           То був дзвінок із темного лісу, з Болота Без­вісті.

                                           Чекай мене у поліцейському відділку.

Дія третя

Темний ліс. Крик сови, літають кажани. В далечіні світяться очі диких тварин. Незнайомець несе мішок. Чується плач.

Г О Р О Х (скиглить у мішку):      Відпустіть нас…

Б О Р Ч И К:                          Хочу до мами…

Н Е З Н А Й О М Е Ц Ь:              Хм, от придумали.

(Перекривлює.)                      До мами, відпустіть. Ви самі цього захотіли!

Б О Р Ч И К:                            Будь ласка…

Н Е З Н А Й О М Е Ц Ь:               Ой, які приємні слова. Говоріть мені їх частіше.

                                             Адже вам нікому їх говорити (вдає що розчулився).

                                             Ви більше ніколи не побачите ані батьків, ані друзів.

Г О Р О Х (рішуче):                     Відпустіть!

Н Е З Н А Й О М Е Ц Ь (гримає):        Ніколи! Ось, ось і ви будете у Болоті Безвісті.

                                             Там ба-а-а-гато дурних діток щезло.

(Мерзенно сміється.)               Бульк! І поглинуло їх болото. І ви, мілюзга теж щезнете.

                                             І ніколи вже не побачите ані сонечка, ані друзів, ані батьків.

Горох та Борчик плачуть. Незнайомець прямує далі з мішком. Страшні крики сови. Крізь крики сови чути поліцейську сирену. Незнайомець біжить. За ним поліцейський. Незнайомець кидає мішок. Зникає за деревами. Поліцейський ліхтариком освітлює кущі, дерева.

Г О Р О Х  та Б О Р Ч И К (кричать з мішку): Ми тут. Ми тут! Рятуйте! Будь ласка!

Ліхтарик поліцейського освітлює мішок. Розв'язує. У мішку заплакані Горох та Борчик.

Г О Р О Х та Б О Р Ч И К (плачуть):             Дякуємо!

Лісовий поліцейський відділок. Камелія дивиться на годинник

К А М Е Л І Я:                               Хоч би встигли, хоч би встигли їх вряту­вати!

                                              Потрапивши до Болота Безвісті, діти не повер­таються!

З'являється поліцейський, з ним набурмосені чумазі Горох та Борчик.

П О Л І Ц Е Й С Ь К И Й:                      Приймай друзів!

Камелія кидається до друзів.     Ой, вам пощастило. Ще кілька хвилин —

                                                і Незнайомець дістався б Боло­та Безвісті…

(Зітхає.)                                   Жодна дитина, яку він вкрав, не повернулася додому.

                                               На жаль, але таких неслухняних дітей багато.

                                               Тому завжди остерігайтесь Незнайомців.

Б О Р Ч И К:                                  Вибачте, це я винен. І Горох через мене втрапив у мішок.

Г О Р О Х:                                    Я теж винен. Був таким необачним!..

Б О Р Ч И К:                                  Так, я зрозумів, ніколи не відчиняти дверей,

                                                коли немає вдома дорослих.

Г О Р О Х:                                     Не відповідати на телефонні дзвінки,

                                                коли дорослі не вдома.

Б О Р Ч И К:                                   Не відповідати на листи Незнайомця.

                                                Не розмовляти з Незнайомцем на вулиці.

Г О Р О Х:                                     Не сідати з Незнайомцем у машину.

К А М Е Л І Я:                                 Нікуди не йти з Незнайомцем.

П О Л І Ц Е Й С Ь К И Й:                       А коли ви зустріли Незнайомця або зрозуміли,

                                               що до вас пише чи телефонує Незна­йомець,

                                               що треба робити?

ВІДПОВІДАЮТЬ РАЗОМ:           Розказати дорослим або повідомити у поліцію!

Співають.                                 нікуди, і ніколи, ані з дому, ані з школи,

                                               з Незнайомцями не йди, не роби собі біди!

 




Переглядів: 207
13.12.2023 -

Категорія: казка літературна

Коментарії до ОБЕРЕЖНО, НЕЗНАЙОМЕЦЬ (Світлана Конощук, творчий псевдонім — Лана Ра) п’єса-казка у трьох діях (скорочено):

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера