Після спортивних змагань Ігор сказав Віктороові: «Знаєш, приходь до мене сьогодні десь о шостій ве­чора. Я тобі марки свої покажу й конструктор новий. Музику послухаємо».

     Після сьомої години Ігор уже перестав чекати товариша. Але раптом пронизливо й сильно задзе­ленчав дзвоник. Поки Ігор, витираючи руки, ішов до дверей, хтось кілька разів, довго не відпускаючи, натискав кнопку дзвоника.

     Це був Віктор. Він пройшов до кімнати, кинув свій мокрий плащ і кепку на крісло й оглядівся. Потім схопив модель вітрильника з письмового стола, на­тиснув на щоглу, і вона трохи хруснула. Ігор глянув перелякано, але нічого не сказав. А гість тим часом уже крутив у руках багатоколірну кулькову ручку. По черзі натискував яскраві кнопки й пробував кож­ний колір на наполовину списаному аркуш паперу, що лежав на столі.

     Потім Віктор подався блукати по кімнатах. Він торкався кришталевої вази, картини на стіні, гли­няного баранця із золотими ріжками. Баран йому не сподобався. Зате мамин столик викликав у нього особливий інтерес. Спочатку він відкрив парфуми. Перевернув їх і тряс над головою, поки не вилив май­же половину. Потім тицьнув пальцем у коробочку з кремом. Понюхав його, сказав, що пахне суницею, і лизнув.

     Тим часом Ігор закип'ятив чайник, приготував чай і запросив гостя до столу. Той критично оглянув чашку із чаєм, вазочку з варенням і попросив ков­баски або оселедчика із чорним хлібом. Ігор зробив бутерброд з ковбасою. Подав Віктору. А за оселедчи­ка вибачився. Оселедців у холодильнику не було.

    Наївшись і напившись досхочу, Віктор одяг плащ, узяв кашкета і рушив до дверей. Попрощавшись, сказав, що прийде ше завтра. Вийшовши з квартири, він гучно помчав сходами донизу.