Це сталося багато років тому. Я тоді був ще хлопчиськом, таким, як ти зараз. Бешкетував, читав книжки та грав із друзями у дворі. А двір наш був незвичайний — такого дружного і веселого двора я більше ніколи не бачив!

    Усі дітлахи, які там збиралися, були різного віку, проте це не заважало нам завжди грати разом. Старші хлопчики та дівчатка вигадували такі ігри, у яких могли брати участь усі. Ми допомагали одне одному, захищали маленьких, завжди ділилися іграшками.

     У ті часи в мене була заповітна мрія: справжній двоколісний велосипед! І от на день народження мені його подарували батьки! Я був такий щасливий! Звісно, того самого дня я вийшов  у двір зі своїм металевим конем! 3біглися всі друзі подивитися на нього! Я проїхав двором і вправно зіскочив із нього.

    Друзі навперебій почали просити, щоб я дозволив їм покататися. І тут на мене щось найшло. Я ніколи не був жадібним. Та, як уявив собі, що хтось буде кататися на моєму велосипеді, може подряпати мого лакованого красеня і навіть зламати, став сам не свій. Я всім відмовив...

    Наступного дня я, як завжди, вийшов гуляти. Хлопці грали у футбол, а дівчатка голосно вболівали. Я рушив до них. Та вони якось дивно перезирнулись, і я відчув, що ніхто не хоче кликати мене до гри. А одна дівчинка підійшла до мене і сказала:

— Навіщо тобі грати з нами, у тебе ж є тепер такий гарний вело­сипед!

— Ну й добре! — подумав я та й сів на свій велосипед. Зробив на ньому пару кіл, та чомусь кататися мені зовсім розхотілося. Поти­нявся я двором і пішов додому. А ввечері дуже багато розміркову­вав.

     Уранці я вийшов надвір сповнений рішучості. Я підійшов до хлопців і щиро вибачився перед ними.

— Я був неправий! — сказав я. — Це якась хижа жадоба на мене напала! Беріть велосипед! Будь ласка, катайтеся!