Дівчинка Алінка просто обожнювала казки. Особли­во їй подобалися принцеси і принци, чарівні королівства й захопливі пригоди. Та вона зовсім не вміла дбайливо ста­витися до книжок. Улюблена книжка Алінки була в жах­ливому стані. Яскраві ілю­страції додавали казкової атмосфери і надихали дівчинку на «творчість», тому вона часто брала до рук фломастери і виправляла на ілюстраціях все, що вважала за потрібне.

— Корона короля невиразного кольору! — ствер­джувала Алінка й перефарбовувала її в інший колір.

— Занадто довге! — казала дівчинка й відривала шматок ілюстрації з частиною волосся Рапунцель.

    Батьки пояснювали доньці, що до книжок треба ставитися дбайливо, цінувати й берегти їх, та Аліна й слухати не хотіла нудні повчання дорослих.

     Одного разу, коли її улюблена книжка спро­бувала втекти зі столу, дівчинка встигла схо­пити її за сторінку, але та все одно впала на підлогу, а сторінка відірвалась. Алінка навман­ня вклала відірвану сторінку назад у книжку.

     Тієї ж ночі уві сні прийшли до неї троє казкарів: Шарль Перро та брати Грімм: Якоб і Вільгельм.

— Вітаємо тебе, Алінко! Ми — письменники, автори та збирачі твоїх улюблених казок.

— Дякую вам за них! — зраділа зустрічі Алінка.

— Будь ласка, — відповів Якоб Грімм. — Але, на жаль, не можемо подякувати тобі за дбайли­ве ставлення до них. Ми покажемо, яке нестерп­не життя ти влаштувала героям наших казок.

     Він змахнув рукою, і вони вмить опинились у прекрасному казковому палаці з кришталевою підлогою і білими мармуровими стінами.

     Сотня слуг із ганчірками намагалися відмити різнокольорові смужки, які Алінка намалювала фломастерами, але їм це не вдавалося.

— Вони працюють уже багато днів без перепо­чинку, тому слабкі та засмучені, — повідомив Шарль Перро і клацнув пальцями.

    У просторій тронній залі слуги побачили сум­ного короля, золота корона якого була пофарбо­вана червоним фломастером, і зарюмсану коро­леву в сукні з неохайно розмальованими рюшами і фіолетовими квіточками.

    Також дівчинка з казкарями помітила в саду блакитну пташку, яка плакала.

— Чому ти плачеш, пташко? — запитала Алінка.

— Бо ти загнула сторінку з моїм садом, і тепер дерево, на якому я живу, росте догори дриґом. Я не можу навіть сидіти на ньому — весь час падаю, — сказала засмучена пташка.

    А ще вони зустріли Попелюшку, збентежену че­рез відірвану Аліною сторінку, на якій було напи­сано про бал, перелякану Рапунцель, якій Алінка вкоротила волосся. Там була і Спляча Красуня, яка, замість того, щоб заснути й зустріти свого прин­ца, танцювала на балу, бо ж саме до її казки Аліна додала відірвану сторінку з казки «Попелюшка». Крім того, вони побачили Червону Шапочку, що по­сковзнулася на масній плямі, яку залишили на сто­рінках книжки брудні Алінчині руки. Червона Ша­почка боляче вдарилася і не змогла піти до бабусі.

— Ну і як тобі результат такої недбалості? — запитали в один голос брати Грімм.

— Я більше так не буду, — засоромлено відпо­віла Алінка. — Я все зрозуміла.

    Казкарі усміхнулися, попрощались і зникли. Перше, що зробила дівчинка, коли прокину­лася, — розгорнула книжку і вирівняла сторінку з намальованим садом.

— Сідай, пташко, на своє дерево, — усміхнулася дівчинка. — А ввечері я вклею на місце відірвану сторінку про бал, — пообіцяла Алінка книжці.