Йшла собі лісом Добра Людина. Дивилася на трави й квіти ласкавими очима. Не наступила на квіти, бо помітила їх. Ось підійшла Добра Людина до високої сосни. Побачила білочку. Білочка стрибала по гілках, а за нею гнався якийсь рудий звірок.

    Добра Людина впізнала куницю. Це лютий білоччин ворог. Ось-ось куниця наздожене білку й розірве своїми лютими пазурями.

    З жалем і болем у серці глянула Добра Людина на бідолаху. Побачила білочка очі Доброї Людини, плигнула з дерева й сіла їй на плече. А зла куниця втекла в темний ліс.    

    Погладила Добра Людина білочку та й сказала:

— Стрибай собі до свого дупла.

    Глянула білочка вдячно Добрій Людині у вічі й пострибала додому.

    Дітки давно вже чекали її. Вона розповіла їм про Добру Людину.