Одного разу гуляли Марійка та Михасик надворі. Уже й на гойдалках погойдалися, і фортецю з піску побудували, і в хован­ки погралися. Яку би ще справу вигадати? Тут Марійка й каже:

— Нумо зариймо скарби!

— Які такі скарби? — здивувався Михась.

— Візьмемо коробочку, складемо туди свої найцінніші речі та закопаємо скарб у потайному місці!

    Братові ідея сподобалася:

— Чудово! Згода!

    Сказано — зроблено. Принесла Марійка коробку з-під цу­керок, і взялися вони з Михасиком складати туди «скарби»: маленьку ляльку, шпильку, солдатика, люстерко, наліпки та коліщатко від поламаної машинки. Склали й тільки зібралися закопувати, як раптом Марійці стало шкода ляльку:

— Ні, почекай! Лялька — це й не скарб зовсім. Хай краще в мене залишиться.

    Витягла Марійка з коробки ляльку. Але тут і братові стало шкода літачок:

— Літак — хіба це скарб? Він для скарбу не годиться! Потім Марійка з Михасиком забрали шпильку, солдатика, наліпки та люстерко. І залишилося в коробці лише коліщатко від поламаної машинки.

— Оце скарб так скарб! — сказав схвильовано Михась. — Тепер і закопувати можна.