Зимовий вечір. За вікном гуде, виє завірюха. Мама ще не повернулася з роботи. І маленька Зоя жде. Вона прислухається до завивання завірюхи.

    Зої здається, що за вікном великий, страшний звір. Ось він стукає у вікно. Зоя заплющує очі.

    Прийшла мама. Підійшла до Зої, обняла, поцілу­вала.

— Тобі не страшно було, доню? — питає мама.

— Ні, не страшно, — радо відповідає Зоя.

    За вікном тепер уже не виє завірюха. Тихо шумить вітер. Мов ласкава хвиля на ставку. Ось вона лагідно доторкнулася до шибки. Зоя підходить до вікна. Над землею весело кружляють білі сніжинки.