А ось і наша хата. Я глянув на неї й очам своїм не повірив. На гребені стояв — хто б ви подумали! - живий лелека! Він зірко стежив за нами чорними пуп'янками очей і наче всміхався.

— Дивіться, дивіться, уже лелека повернувся з вирію! — голосно закричав я.

    Дідусь із бабусею глянули на хату.

— Боже ж ти мій! — сплеснула долонями бабуся. — Наш дорогий гість повер­нувся!

    Хвилину-другу ми стояли мовчки. Чорногуз неквапливо пройшовся і, змах­нувши крилами, повільно над нами зробив три кроки.

— Так, уже й лелеки весну почули. Отже, і справді на тепло повернуло. Ану ж бо, онучку, діставай хутенько свого записника. Записуй-но народні прикмети про весну.

Черемха зацвітає перед останніми весняними приморозками.

Коли дуб раніше від ясена розпустився — на сухе літо.

Зазеленів березовий гай — пересаджуй дерева.

Грім на початку квітня — буде тепле літо.

Туман стелиться по воді — на ясну погоду, здіймається вгору - на негоду.

Якщо квітневий дощ починається великими краплинами, то ненадовго.

Жаби не квапляться розпочинати свої концерти — ще повернеться холод.

У квітні вітер з південного заходу — чекай тривалої негоди.

Ранній виліт бджіл — ознака, що настане тепла весна.

     На цьому й розійшлися. Дідусь пішов собі, а бабуся припала до грядки, щоб нащипати свіжого щавлю.

     На радощах, що вже прилетів наш лелека, я біжу до повітки, де зберігаються дрова. Там лежить старе од воза колесо. Як тільки повернеться з роботи тато, ми витягнемо колесо на хлів і прив'яжемо до причілка. Нехай птах мостить на ньо­му нове гніздо — старе за зиму геть розладналося.

    У нашому Великому Лісі, як і в інших селах, цих птах особливо люблять.

    Про них існує чимало легенд і казок. Одну з таких мені й розповіла бабуся.

    Коли вперше Бог поселив людину на землю, він доручив їй однести на край світу лантуха, у якому була зібрана всяка нечисть. Перед тим як відправити чо­ловіка в дорогу, Бог попередив, аби він не розв'язував мішка.

    Але чоловік не послухався. Сівши на перепочинок, він таки поцікавився, що там є. Але тільки-но він розв'язав зашморг, як звідтіля розповзлося навсібіч усі­ляке гаддя — вужі, жаби, гадюки...

   «Оскільки ти не послухався мене, — розгнівався Бог, — я перевтілю тебе в пта­ху, і будеш ти все життя виловлювати випущену на волю нечисть».

    Ось так начебто людина в прообразі лелеки й досі ходить полями та болотами, визбируючи плазунів.

     Я розумію, що це лише поетична легенда. І створена вона для того, щоб люди ще більше шанували цю добру птаху, яка завжди селиться біля наших жител і оберігає їх від усього злого. У народі вважають за великий гріх зруйнувати гніздо чи поглумитися над лелекою. Бабуся навіть сказала, що і мене приніс лелека у сповиточку. Я, щоправда, розсміявся, але казочка сподобалася.

     А ще кажуть, що лелеки селяться тільки біля добрих людей. Злих і мстивих вони обминають. Кажу це не тому, що птахи облюбували нашу хату. Мабуть, їм у нас найзручніше: високий дах, затишна вуличка й озерце недалечко, де можна впіймати жабку.

     Одного разу дідусь поцікавився, якими накличками в народі називають лелек. Мені було відомо лише дві — боцюн і лелека. Але, виявляється, їх значно більше: чорногуз, гайстер, бусол, веселик...

     І вже було справжньою несподіванкою, коли я дізнався, що лелек навіть на­зивають чоловічим ім'ям — Івані Пастушки, побачивши поруч себе птаха, обов'язково накликали: «Іване, Іване, скажи, скільки годин залишилося пасти череду?» Це ще одне свідчення того, як люблять у нас лелек. Адже інших птахів чи тварин забороняється називати людським іменем.

     Я ще раз пригадав дідусеву накличку: «Перелетів лелека Десну — приніс нам красну весну!» Спасибі тобі, кажу вголос, моя добра птахо, за таку приємну ві­стку!