Серед буйного карпатського лісу росла висока смере­ка. У дуплі тієї смереки мешкала молода родина вивірок, на прізвище Рудьки. Матуся працювала в салоні краси — була майстринею манікюру. Тато Рудько був відомим на весь ліс лікарем-стоматологом. І був у Рудьків синок — меткий не­посида Пухнастик. Щойно прокинеться — відразу з гілки на гілку — і вже в сусідів Швидчуків на самому вершечку сосни. А у Швидчуків — двійко дівчат-білченят. От вони всі разом бавляться, граються, бігають наввипередки.

— Агов, Пухнастику! — кличе тато.— Негайно повернися! Ти ж зуби ще не почистив!

— Так-так, сину! Не вмився і не поснідав! — додає матуся.

    Пухнастик знав, що треба щодня вранці й увечері чистити зуби. Але ж це так часто, так довго й, урешті-решт, так нудно...

    Тато-лікар доводив синові потребу догляду за ротовою порожниною. А мама діяла власними методами. Вона лякала Пухнастика: прийде Хап і схопить непослуха. Та син-упертюх не зважав на батьківські застереження.

    Одного разу прийшли Швидчуки до Пухнастикової мами в салон. Принесли гостинців — добірної ліщини. От білченята й улаштували конкурс — хто найшвидше з'їсть свої гостинці. Пухнастик так старався, що незчувся, як зітер передні зубчики. А коли зрозумів, закричав:

— Пробі! Рятуйте!

— Що трапилося, сину? — злякалися Рудьки.

— Хап ухопив мої зубки! — верещав Пухнастик. — Татусю, скажи йому, хай віддасть! Я буду їх чистити щодня! Їй-богу!

   Шкода стало батькам сина. Тато пояснив, що в них, у ви­вірок, передні зубки час від часу стираються об тверду їжу, а згодом виростають. І так все життя. Але щоб зубки були здо­ровими, їх треба завжди чистити.

    Відтоді Пухнастик старанно доглядає за зубками. Білченя знає, що здорові й міцні зуби ніякий Хап не вхопить.