Мама вишиває на білому полотні зелений барвінок, чорно­бривці, сині волошки. Навіть маленьку качечку вишила.

— Що це буде, нене? — питає Андрійко.

— Українська святкова сорочка для тебе.

— Чому українська? — допитується Андрійко.

— Бо вишиваю такі квіти, які ростуть на нашій землі. А земля наша зветься Україною. І ти маленький українець.

— А ти, мамо?

— І я українка, і татко, й бабуся, й дідусь. Ми українського роду і любимо нашу землю, нашу мову, наші квіти.

    Україна — як наша рідна хата.