Котики, що з'явились ранньої весни на Вербі, мріяли зустрітися з Котиками, які жили у людей.

    І одного разу Вербовим Котикам пощастило — на берег річки прибігло біле Пухнасте Кошеня.

— Ой, які гарні Котики народи­лись! — зраділо Кошеня. — Я хочу дру­жити з вами!

— Ми згодні! — закивали сріблясті Котики на вербових гілочках.

    І Пухнастий Котик тепер щоразу бігав до річки. Грався з Вер­бовими Котиками. Він високо підстрибував і легенько гладив їх м'якою лапкою. А Вербові Котики розхитувались під вітром. І всім було добре.

    Та одного ранку Пухнастий Котик прибіг до Верби і не помі­тив там своїх друзів. Замість них погойдувались жовто—зелені Сережки.

— А де ж мої Котики? — засумував Пухнастий Котик.

— Не знаємо, ми не знаємо! — захитались Сережки. — Може, їм захотілось поплавати і вони пострибали в річку? Бо ми завжди росли тут!

    Щодня прибігав Пухнастий Котик до Верби. А раптом повер­нуться його маленькі друзі?

Бачив Котик, як пливе вода в річці і ніколи не повертається назад. Бачив, як сходить і заходить сонце — здається, однаково. Та ні, щоразу трохи по-іншому.

    От і після Сережок стало на Вербі рости зелене листя. А коли минуло літо, воно поруділо, вітер зірвав його і розметав по воді. Потім настала біла зима, а навесні на Вербі з'явились нові Вер­бові Котики!

    На той час Пухнасте Кошеня виросло і стало Вченим Котом. Іншим Котам здавалося, що той Вчений Кіт усе бачив і все знає на світі. Вони дуже поважали його і шанували.

    Та одного ніяк не могли зрозуміти Коти, чому навесні, коли на Вербі з'являються білі Вербові Котики, такий поважний Вчений Кіт ніби перетворювався на мале Кошеня.

    Він прибігав до Верби і раз за разом підстрибував, намага­ючись дотягтись лапою до найвищого Вербового Котенятка. А потім тихо сидів на осонні і наспівував Вербовим  Котикам пісень, які знають одні діти, а дорослі вже ніколи не співають.