ЩАСТЯ З НЕБА І З-ПІД ЗЕМЛІ (японська казка в переказі Івана Дзюби)

Жили собі колись в одному селі дуже чесні дід і баба.

Якось почув дід од людей, що в новорічну ніч присниться гарний сон, коли покласти під подушку картинку, на якій намальовано корабель скарбів. Тож і вирішив зробити під Новий рік так, як велів цей звичай. Прокинувся дід уранці та й каже радісно:

— Стара, я бачив, ніби з неба зійшло на нас щастя. Таке диво ще ніколи мені не снилося.

— От і чудово! Це добра прикмета, — відповіла баба.

Минув січень, а незабаром і весна прийшла.

— Сьогодні гарна погода, мабуть, час уже й горох садити, — сказав якось дід і подався на поле.

Як розпушував землю, під мотикою щось дзенькнуло.

— Ой, що це? — здивувався дід.

Копнув глибше – з-під землі показався глек. Глянув дід усередину – а там повно золотих монет, великих і малих.

— Оце знахідка! Але ж мені снилося, що щастя прийде з неба, а не з-під землі. Я не маю права на це золото, — подумав дід і присипав глек землею.

Коли він повернувся додому й почав розповідати про свою пригоду бабі, до них навідався жадібний сусід.

— Що ти кажеш? Знайшов глек із грішми ? Напевно з моїми. Бо мені снилося, що моє щастя прийде з-під землі, — сказав сусід і помчав на поле. Глянув у глек – а звідти вилетіли бджоли й покусали йому обличчя, руки й ноги.

— Обдурив мене дід! — подумав розгніваний сусід і, зав’язавши глек ганчіркою, приніс додому. Вибрався драбиною на дах хати чесних діда й баби і зазирнув через комин.

Дід і баба саме про щось веселенько гомоніли.

— Щоб знав, як людей дурити! — сказав сусід і почав витрушувати з глека бджіл. Та з нього не бджоли вилетіли, а посипалися золоті монети — великі й малі. — От бачиш, стара, до сусіда щастя прийшло з-під землі, а до нас – з неба! — сказав дід.

Дід і баба тішилися не натішилися золотим дощем.

Кажуть, відтоді вони розбагатіли і жили в достатку та щасті.