ЗОРЯНИЙ ВІЗ (слов’янський міф)

   Колись, дуже давно, а де саме — невідомо, була велика засуха. У річках та озерах, у колодязях повисихала геть-чисто вся вода. Люди без води почали хворіти та помирати. 
   У тому краї жила одна вдова, а в неї була дочка. Захворіла вдова без води, і дочка, ш;об урятувати свою матір, узяла глечик і пішла шукати воду. Де вона її шукала, хто знає, а тільки десь таки знайшла. Набрала в глечик і понесла додому. 
   Дорогою зустріла одного чоловіка, що вмирав без води, дала йому напитися і так врятувала його від смерті. 
   Далі вона зустріла другого, потім третього, четвертого і наприкінці — сьомого чоловіка. Усім дівчина давала пити і рятувала від загибелі. Води залишилося в неї лише на самому дні.
   Ішла вона, ішла та й сіла відпочити, а глечик поставила біля себе на землю. Раптом прибіг собака. Він, мабуть, теж хотів напитися і перекинув глечик, з якого вилетіло сім великих золотих зірок і восьма маленька. Поставали вони на небі й утворили «віз». 
   Сім зірок — це душі людей, яким дівчина давала пити, а восьма — маленька, бо то душа собаки, що перекинув глечик. Для того Бог поставив їх на небі, щоб усі люди бачили, якою щирою була та дівчина. 
   За таку доброту Бог послав дощ на землю, а матері дівчини подарував життя.
ЯК ВИЙШЛИ НА НЕБІ ЗОРІ
    Колись, дуже давно, а де саме — невідомо, та трапилась велика посуха; така посуха, що не тільки в річках та озерах, а навіть і в колодязях повисихала геть-чисто вся вода, і люди без води почали хорувати та мерти. В тім краю, де ото трапилась така посуха, та жила одна вдова, а в тієї вдови була всього-на-всього одна дочка. Захорувала вдова без води, і дочка, щоб не вмерла її мати, взяла глечик та й пішла шукати води. Де вона її шукала, хто її знає, а тільки десь-то найшла. Набрала в глечик і понесла додому. По дорозі натрапила на одного чоловіка, що вмирав без води; дала йому напитись і тим одволала його од смерті. Далі натрапила вона на другого, такого ж саме; потім на третього, четвертого і вкінець на сьомого. Всім давала пити і всіх одволала од смерті.   Води зосталось у неї тільки на самому денці.
      Йшла вона, йшла та по дорозі сіла відпочивать, а глечик поставила коло себе на землю. Коли в той час де не взявся собака. Хотів, мабуть, теж напитись та й перекинув глечик. Коли перекинувсь той глечик, то з нього вилетіло сім зірок великих і восьма маленька та й поставали вони на небі.
      Ото ті зірки і єсть «Віз», або душі тих людей, що дівчина їм давала пити, а восьма маленька, так то душа собаки, що перекинула глечик. Так ото Бог на те їх поставив на небі, щоб усі люди бачили, яка щира була тая дівчина, а за її щирість Бог послав дощ на ту країну.

 




Переглядів: 188
21.07.2021 -

Категорія: казка народна

Коментарії до ЗОРЯНИЙ ВІЗ (слов’янський міф):

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера