Було собі два друзі. І дуже міцною була їхня дружба.

    Якогось моменту друзі посперечались, і один з них дав ляпаса іншому.

    Останній, відчуваючи біль, але нічого не кажучи, написав на піску: «Сьогодні мій найкращий друг дав мені ляпаса».

     Вони продовжували йти, і знайшли оазу, в якій виріши­ли скупатися. Той, який отримав ляпаса, ледь не потонув, але друг врятував його. Отямившись, він почав тесати на камені: «Сьогодні мій найкращий друг врятував мені життя».

   Той, який дав ляпаса, а потім врятував життя, запитав його:

— Коли я тебе образив, ти написав на піску, а тепер ти вибиваєш на камені. Чому?

    Друг відповів:

— Коли хтось нас ображає, ми маємо написати про це на піску, щоб вітри могли стерти напис. Але коли хтось робить щось добре, ми повинні викарбувати це на камені, щоб жоден вітер не зміг стерти такі слова.

      Давайте будемо вчитися писати образи на піску і карбувати радощі на камені.