А Творець усього сущого Сокіл сидить на вершечку Прадуба й думу думає. Довго-довго. Тьма часу минула. І тоді сказав Сокіл своєму синові Білобогу: «Творитимемо твердь, щоби на ній життя буяло. Тож тепер пірни, сину мій, на дно озера Живої води й набери — скільки зможеш — золотого піску й розсій у пітьмі його, аби твердь була».

    І пірнув Білобог на дно Священного Озера, схопив піску в обидві жмені, випірнув із води і пішов Чорний Світ золотим піском засівати. І де він сипав — утворилася Земля з долина­ми й полями.

    Тоді Перун слово мовив до Сокола: «Великий Роде, дозволь і мені Землю творити».

    І сказав Сокіл: «Іди».

    І ось пірнув уже Перун на дно Озера, набрав обидві жмені священного піску та тільки хотів випірнути, аж озеро Живої Води товстою кригою вкрилося. То Чорнобог підкрався до Вирію й заморозив Озеро крижаним подихом своїм.

Що робити Перунові?

    Він запхав пісок собі в рот, а в руки схопив з-за пояса вог­ненні стріли й щосили пробив ними кригу, ще й пустив блис­кавку в Чорнобога, обпалив його.

Провалився Чорнобог у темну прірву свою й став чорною сли­ною рани-опіки мастити, аби знову йти в наступ на Білий Світ.

     А Перун кинувся Землю творити. І там, де він викидав із рота пісок, гори утворилися.