Було це в те врем’я, коли землю ніхто не ділив, не міряв, а людей ніхто не рахував.  Земля була пряма та рівна, куди не глянь — красота неоціненна від обрію до обрію. Річки, як стрічки сині на зеленій плахті лежать, а квіток, як на вишиванці.

    Позаздрили вороги і посунули на землю українську бити-вбивати. Принесли горе велике, падала кров, як дощ. Все зелене було червоним і річки також.

    Упали діти та старі на землю та й заголосили:

— Порятуй, матінко, порятуй, годувальнице!

    А вороги кинулись тягнути з землі золото та самоцвіти. А коли стали йти на північ, виріс там частокіл непролазний, густі ліси утворилися, болота без дна. Хотіли на захід утекти та земля піднялась до неба..

    Тоді вони стали на південь одступать, а земля розверзлася і всі вони загинули. А те місце накрила синя гладь моря.

    Так і з’явилася Україна. І має вона трьох сторожів: на півночі — ліс-праліс, на заході — гори сиві, на півдні море Чорнеє.

     Хто із злом прийде, той в землю нашу і вросте. А добрим людям хліб да сіль.