Жив собі пасічник Панько. Шість вуликів давали йому стільки меду, що вистачало і собі, і сусідам. А сусіди в нього були всі трудівниками. Праворуч жив вівчар Ґирлиґа, овечок випасав, вовну, м'ясо на мед, рибу, сіль, хліб міняв, тим і жив. Ліворуч був у нього сусідом чумак Вусань. Мав він пару волів круторогих, їздив із ними у Крим по сіль та рибу, міняв сіль і рибу на мед, хліб, вовну та м'ясо. Так і жили вони в трудах дружбі, допомагаючи один одному й односельцям своїм.

   Позаздрив їм лихий пан Кривцюк. У Панька бджіл поморозив. У Ґирлиґи овець псами зацькував. Волів Вусаня потруїв.

   Стали бджоляр, вівчар і чумак бідувати. Радіє пан Кривцюк! А тим часом до Панька прибилася лелека з понівеченим крилом. Панько її обігрів, полікував. Вусань останню сушену рибину приніс. А Ґирлиґа в теплу овчину хвору загорнув.

    Весною лелека до своїх подалася, але на прощан­ня Паньку одне насіннячко гарбузове подарувала.

    Посіяв Панько те насіннячко біля хати. Воно того ж дня і проросло. Виросла бадилина. На ній зацві­ло три квітки, зав'язалося три гарбузи. Не минуло й тижня, як три гарбузи дозріли.

     Розрізав Панько менший гарбуз. Вилетів з нього бджолиний рій. У всіх порожніх шести вуликах роз­селився. Розрубав Панько середній гарбуз. Вийшла з нього отара овечок. У двір до Ґирлиґи побігла. Роз­бив Панько найбільшого гарбуза. Звідти двоє волів вийшли. До Вусаня на дворище побрели.

    Знову зажили всі три родини в достатку, допома­гаючи одне одному й односельцям, дякуючи лелеці.

    А пан Кривцюк про все це дізнався і від заздрощів аж посинів. Підстеріг він лелеку, підстрелив її, а тоді начебто знайшов і вилікував. Відлітаючи, подарува­ла птаха і йому гарбузове насіннячко.

    Зрадів пан Кривцюк. Посіяв він зернятко за сво­їм палацом. Зійшло зернятко, виросла бадилина. На ній зацвіло три квітки, зав'язалося три гарбузи. Че­рез три тижні гарбузи достигли. Розбив пан наймен­ший гарбуз — вилетіла з нього сарана, з'їла все поле в нього і невідомо куди поділася.

     Розгубився пан Кривцюк, але розрубав середньо­го гарбуза. Звідти вискочила зграя вовків, порвала всю скотину у пана і невідомо куди поділася. Розру­бав пан найбільшого гарбуза. А там ведмідь з ведме­дихою. Кинулися вони на пана. Він злякався і почав тікати. Ведмеді — слідом. І досі невідомо, де вони всі поділися.

Відтоді пасічник Панько, вівчар Ґирлиґа, чумак Вусань, усі їхні односельці зажили у трудах і дружбі все краще та краще. А пана вже й згадувати забули.