Старенька Миша горювала:

Їй ніде, бідній, було жить.

Головоньки на старість прихилить;

Сама собі по світові блукала...

Діток нема: були колись —

Теперечки по світу розбрелись,—

Одним одна зосталась мати.

Пішла вона звичайненько прохати,

Щоб Лев в дуплі дозволив їй,

Самотній та старій,

Хазяйство завести маленьке

Біля їх милості близенько.

— Хоч сила всім страшна твоя,

Хоч пан ти,— каже,— між панами.

Та хто зна, що ще буде з нами:

В пригоді, може, стану й я...

— Хто? Ти? — Лев заревів.—

Така погана? Мене, такого пана,

Сюди задурювать прийшла?.

Пішла! Бач, теревені розпустила!

Тікай, поки ще ціла! —

Злякалась Миша та притьмом

Поміж травою, лопушком

З переполоху почухрала —

Туди-сюди — й з очей пропала.

Раз Лев пішов поживи розглядать

Та у тенета якось і піймався.

Рвонув він раз — тенета не тріщать;

Удруге, втретє — ні... Вже як не силкувався.

Як не ревів, як не вертів,

А все-таки не вивертівсь — зостався.

Прибігли люди, узяли

Зв'язали бідного та й повезли

По ярмарках в залізній клітці

Ма диво світові всьому

(Видно, були німецькі митці!).

Прийшлося гірко бідному йому...

Згадав про Мишу, що вона казала,

Та й дума плачучи: «Якби вона була.

Загинути б мені, дурному, не дала;

Тенета б всі попрогризала...

І я б гуляв оце в зеленому гаю, Мов у раю...»

А сам, сердешний, слізоньки ковтає:

Є каяття, та вороття немає!

Скажу я, люди добрі, й вам

(До казки приказка годиться

Хоч і панам):

Не плюй в колодязь:

пригодиться Води напиться.