Поезія (Роман Завадович)

ПЕРШИЙ ВІРШ

Сиділа за столиком Леся мала.

Вдивлялась у книжку, що мати дала.

Дівчатко читало чудові казки,

І очі горіли, мов срібні зірки.

 

Застукав хтось в двері...То сивий поштар

Приніс, як звичайно, із пошти листа.

Узяв листа батько, конверта роздер,

Поглянув, поблід і неначе завмер.

 

Без слова він мамі подав — і вона,

Читаючи, стала бліда, мов стіна.

«Вони... на Сибір... засудили її...»

І втерла заплакані очі свої. 

 

«Кого засудили? Скажіть!» — від стола

Спитала стурбовано Леся мала.

«Ох, тітку Олену, дитиночко, знай,

За те, що так палко кохає свій край...

Московські жандарми її повезуть

В Сибір, де сніги, де морози і лють».

 

І Леся такі проказала слова:

«Жандарми... заслання... усе це дарма!

Такої любові не зломить тюрма!

І я б ворогам не скорилась повік —

Надію у серці носила б, мов лік».

 

Всміхнулася мати тоді до дочки,

І батько погладив шовкові кіски,

А Леся схилилася знов до стола

І перший писати свій вірш почала.

 

А тітка ввижалась, неначе жива.

Й такі їй до серця шептала слова:

«Ні долі, ні волі у мене нема.

Зосталася тільки надія одна...»

  

ОЙ, ТИ ВІТРЕ ЗИМОВИЙ

Ой, ти вітре зимовий,

В димарі нам не гуди,

Попід двері нам не вій,

Попід хату не ходи!

 

Не злякаєш ти дітей,

Не накличеш їм біди —

Ой, ти вітре зимовий,

Попід хату не ходи!

 

Стань, як хочеш, під вікном,

Як загасне сірий день;

Заспівай нам перед сном

Ще неспіваних пісень:

 

Про Зиму, що за селом

Сипле зорями зі жмень —

Заспівай нам під вікном

Ще неспіваних пісень!

 

І в дитячім мрійнім сні

Ми побачимо дива:

Замки сніжні, срібляні,

Де Цариця Зимова,

 

Квітів келехи скляні,

Кришталеві дерева —

І в дитячім мрійнім сні

Стане казка, мов жива.

 

ІШЛА СОБІ ОСІНЬ ТИХА

Ішла собі осінь тиха

Матінка Осінь полями іде,

Троє хлоп’яток з собою веде:

Вересень, Жовтень старшенькі,

А Листопад ще маленький.

 

Вересень каже: «На полі, в гаю

Я подарунки усім роздаю:

Повні грибів мої жмені,

Яблука маю в кишені».

 

Жовтень говорить: «А я, погляди,

В жовту одежу вдягаю сади.

З мряки засло́ну розсте́лю,

Сонце вкладу у постелю».

 

А Листопад: «А я з тихим плаче́м

Землю поллю безконечним дощем,

Листя стрясу з дереви́ни,

Вистелю гори й доли́ни».

 

Матінка Осінь полями іде,

Троє синочків за руку веде.

Дивляться діти з кімнати:

«Час нам Зиму зустрічати!» 

 

 




Переглядів: 358
22.05.2022 -

Категорія: поезія

Коментарії до Поезія (Роман Завадович):

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера