Ішло тепле літечко стежками-доріжками.

Дрібненько ступало маленькими ніжками.

Там, де зупинялося, квіти розцвітали,

де землі вклонялося, — пташечки співали.

Гомо­ніли ріки, літо зустрічали,

озерця й ставочки воду зігрівали.

Простелило літо килими барвисто,

одягло серпанки в ро­сяне намисто.

Виткало веселку аж до небокраю,

ще й нові свитини для діброви, гаю.

Літо гаптувало промінцями сонця,

потай примостилось вранці край віконця.

І сказало літо: — Діти, годі спати!

Прокидайтесь швидше і гайда із хати.

Вас чекають друзі: ліс, зелені луки,

теплі сині ріки простя­гають руки.

— Дякуємо, літо! Дякуємо красно!

Ти таке барвисте, сонячне, прекрасне.

Ми не будем спати, бо довкола влітку

чудеса дарує і веселка, й квітка.

І тепленький дощик, що гри­бочки сіє,

і маленька жабка, що про мушку мріє.

Для усіх ти, літо, запасло гостинці:

бджілці та пташині, і малій дитинці.

Літо усміхнулось до ді­тей привітно,

розігнало хмари понад цілим світом,

щоб могли малята гратись і радіти

та сказати дружно: — Дякуємо, літо!