СПАСИБІ ЛЮДЯМ, ЩО ЗРОСТИЛИ ЛІС

Спасибі людям, що зростили ліс:

за всі дуби, ялини в пишнім гіллі

і за красу отих зелених кіс,

в яких стоять гнучкі берізки білі.

Коли б не ліс, не знали б ми про те,

що є фіалка й пролісок на світі...

Як у маю конвалія цвіте —

найкраща, найніжніша поміж квітів.

Від суховіїв сохнула б земля,

була б вона подібна до пустелі.

А ліс накличе хмару на поля —

дощі проллються весняні, веселі.

Поглянь на поле — красень урожай!

А ліс — немов стіна понад рікою.

В зелене клечання¹ убравсь наш край,

радіє серце від краси й спокою.

Спасибі ж людям, що зростили ліс:

за всі дуби, ялини в пишнім гіллі

і за красу отих зелених кіс,

в яких стоять гнучкі берізки білі.

_{1. Клечання — тут: зелена рослинність, зелень.} 

РОМАШКА

На стрункій високій ніжці

Біля річки на лужку,

У хустинці-білосніжці

Стрів я квітоньку таку.

Ясним оком жовтуватим

Усміхалася мені.

Я хотів її зірвати,

А бджола сказала: Ні!