ВЕСНА

Сонет¹

О весно, весно, де ти забарилась?

Чому не йдеш ти нас теплом зогріти?

Уже земля, ждучи тебе, втомилась

і хоче сніг змінить на пишні квіти.

Чи ще зима не досить наглумилась?

Чи ще морози будуть скаженіти?

Доволі, вже й діброва зажурилась

і простяга до сонця змерзлі віти.

Прийди ж, прийди! Тепла і світла прагнуть

усі живі створіння, всі ростини

і без твоєї ласки замирають.

А прийдеш ти, убори пишні вдягнуть

садки, ліси, і гори, і долини,

і співи щастя в гаї залунають.

_{1. Сонет — вірш із 14 рядків, розбитих на два чотиривір­ші та два тривірші.}

ВЕСЕЛИТЬСЯ ЗЕМЛЯ

Веселиться земля,

зеленіють поля,

розвилися¹ гаї і діброви;

соловейко в садку

тьохка пісню дзвінку;

од квіток дух несеться чудовий.

А повітря легке

і проміння палке

в серці мрії роєм підіймають;

і мов сила нова у грудях прибува,

і в душі якісь співи лунають.

Все збудилось од сну,

зустрічає весну...

І розкішна природа Вкраїни

у величній красі

вабить погляди всі,

наче личко вродливе дівчини.

_{1. Розвилися — тут: вбралися в зелень.}