ВЕСНА ЙДЕ (Марко Вовчок)

   Ось вже і небо голубе і чисте, і вода голуба, просвітчаста. Сонечко блищить і горить; гаї розвиваються; садки зацвітають; увечері десь тьохнув соловейко на листатому клені; кує зозу­ля на високій березі; гуде бджола; мигтять білі мете­лики понад молоденькою травичкою; хрущі літають гучливі... якийсь гомін, гук якийсь чи з-під землі, чи з води, чи з неба!..

ПРИХОДИЛА ВЕСНА (Борис Грінченко)

    Сніг лежав уже по самих ярах та затінках, а то скрізь позбігав лепетливими, дзюркотливими струм­ками. Серед пучечків торішньої трави де-не-де визи­рали вже блакитними оченятами проліски, але вся земля лежала ще чорна, дожидаючись, поки пресвітлеє сонце обніме її своїм палким промінням та й убере в пишні зелено-квітчасті м'які шати. Лежала ще пів­сонна й зітхала до неба теплими грудьми, і теє зітхан­ня злітало вгору легенькою білястою парою. Пара ли­нула вгору, збиралася там у хмари, і хмари тьмарили небо, затуляючи землі сонце.

ВЕСНА (за Василем Сухомлинським)

Весняний вітер прилетів з далекого краю. Весна йде полями, заквітчалась квітами. Ластівки на крилах несуть барвисті стрічки. Клен зітхнув, розправив плечі. Зазеленіли бруньки.

ВЕСНА СВІТЛА (Алевтина Волкова)

     Ще лежить надворі сніг, у затінку – зима, а на осонні – калюжі й перші проталини. Сніг під ногами вже м’який: станеш на нього – зразу ж провалюєшся. Вночі ще мороз,  а вдень сліпуче світить сонце. Вдалині сніг здається зовсім синім, а повітря свіже, і пахне незвично. Навколо так світло і якось по – новому радісно! Сонячне проміння лагідно гріє руки й обличчя. Воно зовсім не таке, як взимку, а густе, золотисте. З кожним днем сонечко все вище й вище піднімається над землею, усміхається людям. Посвітлішали фарби неба, стало воно тепер голубішим, просторішим. Від тепла сніг починає скрізь танути. На полях з’являються вже не тільки проталини, а й суцільні чорні смуги землі. Лише в лісі, між деревами, у глибоких западинах та ярах, куди ще не заглянуло сонечко, лежить сніг.

 Ще кілька днів – і загомонять веселі струмочки. Утворяться вони від талого снігу. І все це – струмки і проталини, перші купчасті хмари, радісне пожвавлення в природі – і є ранньою весною, весною світла, її початком.

ВЕСНА (Галина Демченко)

   Тануть сніги, біжать гомінливі струмки¹, видзвонюють краплинами бурульки.     Повертаються з вирію² птахи. В синяву неба глянули сині проліски.

    «Як хороше, — стрепенулась береза. — Вся моя кора прогрілась, кожна гілочка соком наливається. Сонечко зимовий сон геть прогнало».

     До тепла і сонця потяглися комахи і рослини. Ось — ось буйно розквітнуть садки. Весна! Весна!

1. Гомінливий струмок — веселий, вузький водотік.

2. Вирій — теплі краї, куди відлітають птахи перезимувати.