— Сніговику, сніговику,

Скажи нам — а навіщо

Тобі дали мітлу таку,

Яка за тебе вища?

— Я нишком-тишком уночі

Сніг підмету з дороги,

Щоб діти, з дому ідучи,

Не замочили ноги.

— Сніговику, сніговику,

Скажи-но — а навіщо

На голові твоїй стирчить

Відрище-здоровище?

— А щоб тоді, як місто спить,

Малечі ковзанки залить

Чи в заметіль кудлату

Синиць туди сховати:

Нехай собі сидять під ним,

Неначе це — пташиний дім.

— Ну, а твоя морквина-ніс

Навіщо — розкажи-но?

— Якби колись пішов я в ліс,

То я б зайцям її одніс,

Бо це — для них морквина.

— Сніговику, сніговику,

І Ще трохи нас послухай:

Навіщо в тебе рот такий —

Од вуха і до вуха?

— Ну, це відомо кожному:

Без посмішки не можу я!