Убивши князя Святослава,

Печенiги раз у раз

Йдуть ордою на Вкраїну,

Раз у раз грабують нас

I тепер їх шатра сiрi

Вкрили луг над Трубежем,

Печенiги знов з'явились

I погрожують мечем.

Нашi ждуть. Але боїться

Печенiзький хан iти,

Йому хочеться без бою

Перемоги досягти.

Один вояк у його

Втроє дужчий за вола...

Хай вiн б'ється, хан хитрує

I до князя шле посла.

Чи не викличем ми, князю,

Гнiву праведних богiв,

Коли рiчку почервоним

Кров'ю наших воякiв?!

Краще ми розв'яжем сварку

Славним герцем двох борцiв:

Коли твiй борець подужа,

Я скорюся без боїв.

Князь погодивсь, i звелiв вiн

Найсильнiшого знайти...

Та на герць нiхто в державi

Не зважається пiти.

Засмутився Володимир...

Аж прийшов якийсь дiдусь:

Син побореться, мiй князю,

I поборе, побожусь.

З ним колись ми посварились,

Пам'ятаю, як тепер,

М'яв вiн шкуру, так, повiриш,

Спересердя всю роздер.

Привели до князя хлопця:

Соромливий, мовчазний,

Невисокого i зросту,

Хоч доволi кремезний.

Може, хочеш, князю,

Чи мiцна моя рука,

Роздражнiть на пробу жаром

Найсильнiшого бика.

Роздражнили. Бик на хлопця,

Але той схопив за бiк

I кавалок м'яса вирвав...

Бик упав i кров'ю стiк.

Добре! князь сказав до хлопця,

А вiйськам своїм звелiв,

Щоб озброїлись i ждали

Щохвилини ворогiв.

Третiй довгий день минає

I iдуть борцi на бiй,

Князь i хан собi гадають:

Хто поборе твiй чи мiй?!

Печенiг угледiв хлопця

I смiється: От, дурне,

Подолати, побороти

Воно думає мене!!

Не злякався Кожум'яка

I боротися почав.

Повертав борця i важив,

Потiм, наче кожу, м'яв.

I нарештi, наче бочку,

Ухопив i кинув вмить.

На землi без руху мертвий

Печенiг-борець лежить.

I на тiм славетнiм мiсцi,

Де страшний борець упав,

На тiм мiсцi Володимир

Переяслав збудував.