НАШ ТАТО ОДУЖАВ (Василь Сухомлинський) оповідання

У синьоокої Катрусі сьогодні велика радість.

Більше року хворів її тато. У лікарні лежав, три операції переніс. Мама й Катруся усе горювали. Не раз, бувало, Катруся вночі прокинеться й чує: мама тихо плаче.

А сьогодні татко вже на роботі. Здоровий і бадьорий.

Радісно сяють Катрусині очі.

Як прийшла вона до школи, зустріла на подвір’ї двох своїх однокласників-першокласників – Петька і Гриця. Зустріла й поділилася радістю:

– Наш тато одужав.

Петько і Гриць подивились на Катрусю, знизали плечима й, нічого не сказавши, побігли ганяти м’яча. Катруся підійшла до дівчаток.

– Наш тато одужав, – сказала вона й засяяла на радощах.

Одна із них, Ніна, здивовано спитала:

– Ну то й що?

Катруся відчула, як до горла підкотилася грудка і їй стало важко дихати. Вона відійшла до одинокої тополі на краю шкільного подвір’я й заплакала.

– Чого ти, Катрусю, плачеш? – почула вона тихий, ласкавий голос. Підводить голову – Костик, мовчазний хлопчик, що сидить за останньою партою.

– Наш тато одужав, – каже, схлипуючи, Катруся.

– Ой, як здорово! – зрадів Костик. – Біля нашого дому в бору вже зацвіли проліски. Зайдемо після уроків до нас, нарвемо і понесемо вашому татові.