ОСІННІЙ ДЕНЬ (Оксана Рапацька) оповідання

    Це був чудовий осінній ранок. Сонечко заглядало в кімнату крізь віконне скло. Легкий вітерець гойдав жовте листя на гілках дерев. А туман, наче лагідний домашній кіт, лежав на траві.

     Ельза прокинулась від голосної розмови у вітальні. Дівчинка впізнала голоси мами і тата.

      «Ой, в мене ж сьогодні день народження!» — зойкнула вона. Па обличчі засяяла широка усмішка, а оченята наповнились щасливим блиском. У русявій голівці промайнули думки про подарунки та величезний торт. Ельза заплескала в долоньки. Бажання швид­ше розпочати власне свято зростало.

     Дівчинка швидко почистила зубки, умилася та заплела кіску.

     Ельза дуже любила своє волосся. Трохи вагаючись, вона вибрала блакитну стрічку та вплела її у волосся. Потім маленька пустунка відчинила свою шафу. Адже перед нею стояло ще одне важливе завдання — дібрати святкове вбрання.

     Перед очима дівчинки замайоріли чудові сукні. Зелена з гарними бантиками, червона з вишивкою, біла з рожевими квітами, помаранчева, блакитна... Ельза зупинила погляд на блакитній. Адже стрічку саме такого кольору вона вплела у волосся. Минуло кілька хвилин, і маленька красуня стояла повністю готовою до свого свята. Ще раз кинувши погляд на себе в дзеркало, Ельза усміхнулась і відчинила двері кімнати.

     Та в кімнаті нікого не було. Ба більш, не було навіть свят­кового столу з ласощами та смачного тортика, який щороку старан­но випікає та прикрашає мама іменинниці.

     Від гніву й образи в Ельзи почервоніли щічки. «Як можна було забути про моє свято?» — сердилася дівчинка. Вона ображено гримнула дверима й побігла до своєї кімнати.

«Ні з ким сьогодні не розмовлятиму!» — вирішила Ельза.

     Дівчинка сіла на ліжко й похмуро глянула у вікно. День був просто казковий. Ельза заплющила оченята і зітхнула. Аж раптом вікно відчинилось і до кімнати ввірвався золотий вихор. У ньому кружляли багряні, жовті та помаранчеві листки. Усе це нагадувало якийсь таємничий танець.

     За якусь мить Ельза побачила, що з вихору вийшла красива дівчина. Вона була високою, із золотавим волоссям і ла­гідними очима. Голову незнайомки при­крашав чудовий вінок з осіннього листя.

— Привіт, Ельзо! — впевнено промови­ла вона.

— П-п-привіт. Хто ти? — прошепотіла дівчинка.

— Я фея Осінь. Відвідуючи ваше міс­течко, я пролітала повз твій будинок і не

могла не помітити, що ти дуже засмучена.

    Загадкова гостя подивилась на Ельзу.

    Дівчинка зітхнула:

— Сьогодні в мене день народження. Щороку цього дня на ме­не чекали подарунки, святковий торт та улюблені гості. Та сьогодні мене ніхто не привітав. Мені здається, що про мене всі забули. Ось я і вирішила, що більше ніколи не розмовлятиму зі своєю сім'єю та друзями. От би взагалі опинитись на якомусь острові, де немає цих забудьків!

— Гаразд, — усміхнулася фея Осінь, — я виконаю твоє про­хання. Тільки дивись, не пошкодуй.

— Ніколи! — вигукнула Ельза.

    Дівчинка була настільки захоплена всім, що відбувалось, що була готова хоч зараз вирушити в далеку мандрівку з чарівною феєю.

    Та головне, коли рідні побачать, що Ельза пропала, вони дуже пошкодують, що не привітали її з днем народження. Але буде вже пізно. А маленька мандрівниця засмагатиме на теплому пісочку під кокосовою пальмою і не згадуватиме про них.

— Хочу на диво-острів!

     За якусь мить усе навколо почало зникати. Кімната ставала розмитішою. Забриніла дивна музика, чи то був свист казкового вітру. Ельза не розуміла. Дівчинці здавалося, що вона потрапила в сон.

     Вона заплющила оченята та прикрила обличчя руками.

     Раптом музика стихла. Ельза забрала рученята з обличчя та боязко відкрила одне око. Те, що вона побачила, було просто неймовірним! Під ногами був золотий пісок, навкруги зеленіли дивовижні дерева та шумів блакитний океан! Так, це був він — Дивний Острів.

     Ще якась мить — і маленька мандрівниця почала роздивляти­ся довкола. Рожеві птахи з помаранчевими дзьобами співали майже людськими голосами. Під самим берегом плескалась чудернацька різнокольорова риба. А на деревах росли не фрукти, а солодощі!    Тортики, тістечка, пряники та кекси!

     Ельза вирішила скуштувати смаколик. Вона підійшла до дерева, де росли вершкові тістечка, та зірвала одне. Яким же було здивування дівчинки, коли на місці зірваного тістечка виросло нове! Таке ж соковите та свіже! Воно було просто неймовірно смачним! Неподалік Ельза помітила джерельце. Вона підбігла до нього та одразу зрозуміла, що воно теж незвичайне. Замість води в ньому був лимонад! Ельза зачерпнула рукою напій та скуштувала його. Лимонад був пресмачний. А за якусь мить джерело змінило колір та стало рожевим. Дівчинка знову зачерпнула напій і була вражена — він тепер став полуничним! Оце так дива!

     Досхочу напившись, Ельза продовжила досліджувати острів. Все на ньому було дивним та цікавим. Пісок, наприклад, теж змінював свій колір. Коли співучі птахи замовкали, він ставав яскраво-жовтим. Коли ж птахи співали — пісок починав мерехтіти помаранчевими блискітками.

     Утім увагу дівчинки привернула дивна гора. Вона була не надто високою, кольоровою та дуже красивою. Ельза побігла до гори, щоб краще її роздивитися. Захопленню мандрівниці просто не було меж! Виявляється, ця гора складалася з подарунків! Так-так!  Багато пакунків у кольорових обгортках. Ельза взяла перший, у яскраво-червоному папері з блискучим бантом. Усередині була красива лялька, що сама ходила та розповідала казки. У другій коробці була яскрава парасолька. У третій — нова сукня. У четвертій — набір розмальовок. Потім був ведмедик у смішному капелюсі, іграшковий акваріум, наклейки, ляльковий будиночок, велосипед...

     Ельза втомлено сіла на мерехтливий пісок і, примостившись на величезному листку казкової рослини, солодко заснула.

     Прокинулась дівчинка лише тоді, коли проміння сонця почало лоскотати заспані оченята.

     Солодко потягнувшись, Ельза роздивилась навкруги. Острів, дерева зі смаколиками, джерело з улюбленими напоями та гора з подарунків були на місці.

     Плескаючи в долоньки, мандрівниця побігла снідати тортика­ми та лимонадом. Потім вона купалась, гралася з дивними птахами та роздивлялась нові подарунки. День минув швидко. Ельза, щас­лива і втомлена, знову заснула міцним сном.

     Минув ще день. Усе було, як і раніше.

     Та якийсь незрозумілий сум почав заполоняти серце дівчинки. Тортиків більше не хотілося. Смачного лимонаду теж. А забагнуло­ся маминої каші, запашного хліба, простої води.

     Подарунки відкривати теж не хотілось. Адже ні з ким було гра­тися новими іграшками. Навіть птахи та теплий океан більше не цікавили. Радістю потрібно ділитися. А Ельза була самотньою.

     Оченята дівчинки наповнилися слізьми.

Ельзі так захотілось побачити матусю, татка, бабусю, дідуся, друзів!

— Феє! Феє! Феє! — гукала вона.

— Я тут! — відповіла фея Осінь.

— Я так сумую за рідними! — ледь не плачучи промовила Ельза.

— Так, я знаю, — промовила Осінь

— Чи можу я повернутися додому?

— Звичайно, можеш! Та тобі доведеть­ся покинути це чудове місце. Залишити всі подарунки.

— Гаразд! — Ельза заплескала в долоні.

    Фея усміхнулася. Усе навколо вкри­лося золотистим туманом та закружляло. Ельза заплющила оченята. Пройшла хвилина чи дві. Усе стихло. Дівчинка обережно розплющила очі. Вона була в ліжечку в своїй кімнаті.

— Урааа! — вигукнула маленька мандрівниця.

Дівчинка стрибнула на підлогу та чимдуж побігла в кімнату батьків.

— Мамо, тату! — гукала вона.

Мама й тато здивовано подивились на Ельзу.

— Як я рада вас бачити! Як же я вас люблю!

— Ми також тебе любимо! — батьки обійняли донечку. Вони переглянулись та продовжили:

— У нас для тебе сюрприз. Він чекає тебе в сусідній кімнаті.

    У цю мить двері відчинились та до кімнати ввійшли гості. Це були друзі та рідні дівчинки.

— З днем народження! — хором привітали вони.

— Але ж свято відміняється, — прошепотіла Ельза.

— Доню, — всміхнулася мама, — з чого ти це взяла? Твоє свято готове! Подарунки, солодощі — усе, як ти любиш.

    Ельза зрозуміла, що фея та дивний острів були сном. Дівчинка всміхнулася.

— Матусю, я люблю вас! Своїх батьків, рідних, друзів. Пода­рунки та все інше — не таке важливе. Мені було б достатньо ваших обіймів.

    Слова Ельзи були правдою. Вона зрозуміла, що найцінніше в житті, та була найщасливішою дівчинкою у світі.

    Свято тривало. Усі веселились, танцювали та вітали Ельзу. А дівчинка, поглядаючи на золоте листя за вікном, радісно шепо­тіла «Дякую».

 




Переглядів: 65
16.08.2022 -

Категорія: казка літературна

Коментарії до ОСІННІЙ ДЕНЬ (Оксана Рапацька) оповідання:

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера