Зимовий ранок сонячний і прозорий. На снігу іскринки переливаються. Дахи на будинках неначе з вати. Із димарів дим іде голубий.

    Тарасик і Тетянка дерев'яними лопатками прокидають стежку до хвіртки. Бо за ніч снігу зима намела. Тарасик кидає й кидає, цілу хурделицю зняв за собою. А Тетянка розі­гнулася, зіперлась на держак. І до Тарасика:

— Ой, поглянь — яблунька зацвіла!

   Задивилися удвох на яблуньку. А вона вся в інеї, наче у цвіту.

— А на другій яблуньці он уже і яблука! — каже захоплено Тарасик.

    І справді — такі червоні, круглобокі. Ну хіба не казка?!

    Та це ж снігурі на гілках посідали!

    Підійшли ближче, щоб роздивитися. А снігурі — пурх! — і полетіли. Тетянка засмутилася.

     А біля хвіртки сніговик стоїть, до Тетянки й Тарасика усміхається. Мабуть, хоче сказати: зимовій казці не кінець. Вона тільки починається.