Усім весело та радісно навесні. Тільки молода яблунь­ка, що у шкільному садку росте, сумна стоїть. Що їй, бід­ній, робити?

     Ось що з нею трапилось.

     Стояла вона торік весела, в зеленому листі, а між лис­тям ховалися червоні яблука. Смачні були яблучка, і са­ма вона струнка, пишна. Діти її дуже любили.

     Літав довкола неї метелик... Такий гарний, і подумати не можна було, щоби від такого гарного метелика та така велика шкода сталася.

     Подобалася й метеликові красуня яблунька. І, мабуть, вирішив він, що в її густому листі затишно й спокійно бу­де покласти свої яєчка. Він поклав. А з яєчок вийшла гу­сінь.

     Тут якраз настали вже морози. Наплела собі гусінь гніздечок на зиму. Багато вийшло гусениць на яблуньці, і багато наплели вони собі гнізд.

     Аж ось і весна. Випустила наша яблунька бруньки, а тут повилазила погана гусінь з гнізд і почала в'їдатися у брунь­ки та вигризати в них ямки. Аж тут ще лазить жук-довгоносик і з'їдає молоде листячко. Сумує яблунька.

    Гуляли в садку діти. Підбігли до своєї улюбленої яблуньки.

— Дивіться! А що воно там таке? — кричить Галя. — На­че гніздечка маленькі. І багато їх, багато!

    Підійшла вчителька, подивилась уважно.

— Е, діти, негаразд з нашою яблунькою. То гусінь на­плела собі гніздечка, а сама лазить і об'їдає бруньки. Тре­ба швидше наш садок очистити, а то пропаде садовина.