Денис та Максим поверталися додому після школи.

    Лютнева погода не тішила: снігу не було, тут ще й хмари набігли. Залопотіли поволі важкі краплини, а за кілька хви­лин дощ стояв стіною.

— Треба ховатися! — гукнув Максим і потягнув друга до найближчої крамнички з вивіскою «Час бажань». Зсередини крамничка виявилася великою, наче супермаркет! Ряди з товарами не мали краю, а стелю закривали пухнасті хмарки.

— Ласкаво просимо до «Часу бажань»! — пролунав при­вітний голос. Хлопці озирнулися.  Перед ними стояв високий пан у фраку, циліндрі та з електронним табло на грудях:

— Дозвольте представитися, я — Циферблат, головний продавець! Ви, мабуть, уперше у нашому магазині?

— Так, ми… ми лише ховаємося від дощу. У нас немає грошей на покупки, — попередив Максим.

— Шановні, вам неймовірно пощастило! — проголосив Циферблат. — Ви потрапили до єдиного в світі магазину, де не потрібні гроші. Жодної копійки!

— Хіба таке буває? — не повірив Денис.

— Можна просто брати, що хочеться, й нічого не плати­ти? — перепитав і Максим.

    Циферблат усміхнувся:

— Ну, хлопче, це було б занадто добре. Тут розплачують­ся часом.

— Це ж як? — здивувався Денис.

— От, наприклад, цей дивовижний червоний гіроборд коштує 8 місяців.

— Що це означає? — не зрозуміли друзі.

— Щоб купити такий гіроборд, ваші батьки мали б зао­щаджувати гроші вісім місяців. Тому така ціна. Зрозуміло?

    Хлопчики мовчки кліпали очима. Усе що завгодно вони можуть отримати тут і зараз в обмін усього тільки на час.

— Тож нумо купувати! — вигукнув нарешті Максим.

— Почекай, — притримав його за рукав Денис. — А як ми знатимемо, скільки витратили часу?

— О, не хвилюйтеся! — заспокоїв Циферблат. — Коли візьмете наш візок й покладете в нього першу покупку, у вас на долоні висвітиться рахунок. Тож ви точно знатимете, скільки часу витратили. Та й ви самі це відчуєте.

— Ходімо, ходімо! — підстрибував від нетерпіння Максим.

— Уперед, хлопці! — підбадьорив продавець. — «Час бажань» трапляється не щодня і не кожному. Завтра його тут може й не бути. І, мало не забув, ми зачиняємося рівно о 17:00. Це означає, що у вас на покупки є одна година. Час пішов!

     У Циферблата на грудях висвітився час: 01:00:00. Почався зворотний відлік: 00:59:59, 00:59:58, 00:59:57… Хлопці вхопили по візку й помчали вглиб магазину.

     Друзі рвонули в ряд спортивних товарів. Максим ухопив з полиці скейт, який коштував усього 3 місяці, а Денис — самокат за 2 місяці.

     Тільки-но хлопці поклали покупки до візків, на долонях у них яскраво засвітилися зелені цифри: 00:03:00 — у Макси­ма та 00:02:00 — у Дениса.

— Прикольно! — вигукнув Максим. — Де тут ігрові при­ставки?

— Дивися! Тут написано «Програміст», — Денис показав на полицю.

    Там стояла скляна кулька завбільшки з футбольний м'яч. У ній сидів перед комп'ютером чоловічок. Дивлячись на мо­нітор, він швидко друкував і пив каву.

— Точно, програміст, — підійшов до полиці Максим. — Ціна 7 років.

Праворуч та ліворуч, зверху і донизу на полицях стояли прозорі скляні кулі з маленькими, наче ляльковими, фігурка­ми. Вони щось робили й не звертали уваги на хлопців.

— Дизайнер, сантехнік, науковець, бухгалтер, менеджер, боксер, — читав Денис.

— Це — ряд професій, — здогадався Максим.

— Я хотів би бути письменником, — замріяно мовив Денис.

— О, знайшов письменника! — показав на одну з кульок Максим. — Ціна 10 років!

— Так багато! — зітхнув Денис.

— Ходімо далі!

    Денис неохоче відійшов від бажаної кульки, і хлопці поко­тили візки далі.

    Праворуч на полицях вишикувалися книжки, а ліворуч виблискували екранами телефони, комп'ютери, ігрові при­ставки, планшети.

— Ну нарешті! — вигукнув Максим і побіг до ґаджетів.

— До закриття магазину лишилося 40 хвилин, — пролу­нав приємний голос.

— Максиме, я піду книжки подивлюся. Час іде! — гукнув Денис до товариша.

    Книжки коштували недорого — 10 днів, місяць. Хлопець ледь не забув про час. А коли глянув на долоню, зелені циф­ри показували: 00:06:10 (6 місяців та 10 днів).

— Максиме, я вже! — гукнув Денис і повернувся до ґаджетів.

    Але Максима не було! Денис озирнувся, тоді побіг уздовж ряду. Нікого. Настрій у Дениса зіпсувався. Без друга у вели­чезному магазині було якось моторошно.

— Зачекаю його біля каси, — подумав Денис та побіг до виходу. Він минав полиці з заманливими речами: маскою для дайвінгу (4 місяці), наборами ЛЕГО (від 10 днів до 3 років), будинком із басейном біля лісу (25 років!)… Але хлопець був занадто стривожений, щоб думати про покупки.

     Аж ось і вихід! Каси ніде не ви­дно. І Максима немає. Посеред дороги височить здоровенне дзерка­ло в чорній рамі, а біля нього очікує довгов'язий Циферблат.

    Денис підкотив візок до нього:

— А де ж каса? І де мій друг?

— Спокійно. Ось каса, — Циферблат показав на дзерка­ло. — Коли пройдеш крізь   Дзеркало бажань, воно відніме час за твої покупки. Знаєш свій рахунок?

— Так, 6 місяців та 10 днів, — показав долоню Денис.

— Добре. А от твого товариша ще немає. У нього ли­шилося 7 хвилин і 2 секунди, щоб встигнути. — Циферблат показав на свої груди.

— Він міг забути про час!

— Магазин зникне рівно о 17:00. — Циферблат показав рукою назад. Білі хмарки під стелею перетворилися на сірий туман і сховали кілька рядів.

    Денис був у розпачі, він почав голосно гукати друга:

— Максиме! Сюди! Максиме!

    Табло Циферблата показувало 00:05:19.

    Аж раптом у проході показався кремезний чолов'яга з рудою боро­дою. Він ледве штовхав перед собою повний візок. Денис завмер від здиву­вання. Виявляється, у магазині був ще один покупець? А де ж Максим?

    Тим часом чолов'яга дістався до каси:

— Я тут! Поглянь, Денисе, стільки добра набрав!

    Денис придивився до чоловіка. На ньому були Максимові джинси та кросівки. На обличчі задоволена усмішка.

— Максиме? Це ти?! — скрикнув Денис.

— Я. А хто ж іще? — здивувався дядько.

— У тебе ж борода!

— Не може бути! — не повірив Максим і раптом побачив своє відображення у Дзеркалі бажань.

— Що це зі мною сталося?

— А покажіть-но, будь ласка, долоню, — попросив Циферблат.

    Максим простягнув ручищу. На ній світилося 32:11:03!

— 32 роки 11 місяців і 3 дні! — проголосив Циферблат. — Тоді зрозуміло: Максим став дорослим, бо витратив на по­купки майже 33 роки.

Денис схопився за голову. Максим — за серце. А голов­ний продавець — за візок з горою речей:

— Айфон за 2 роки, подорож довкола світу за 6 років, ЛЕГО-містечко всього за рік… Упевнений, що рахунок пра­вильний, — підтвердив Циферблат.

— І я що, лишуся таким старим?! — жахнувся Максим. — Мене ж мама не пустить додому! Я не зможу гратися з Дени­сом. І маю тепер ходити на роботу замість школи? Та я ж не вибрав жодної професії…

    Продавець незворушно пояснив:

— Твої бажання вартують дорого. Тут дуже цінні речі найкращої якості. І їх чимало. Ти пройдеш крізь Дзеркало бажань, отримаєш все та залишишся дорослим. До речі, —  Циферблат показав на табло, — магазин зачиниться рівно через 1 хвилину та 17 секунд.

     Він кивнув головою на стіну туману, яка вже впритул під­ступила до каси.

— Ти ж можеш не купувати весь цей віз! — отямився Денис.

— Але тут класні речі! Я що марно це все тягнув?! Ну хоч скейт! — Максим заходився шукати скейт на дні візка.

— 26 секунд до закриття, — попередив Циферблат.

— Не встигнеш! Через твою жадібність ми зараз пропаде­мо! — гукнув Денис.

    Максим озирнувся. Сіре ніщо було за кілька кроків.

— Хай йому грець! — розсердився Максим.

— Ходімо звідси!

    Дорослий Максим підняв друга однією рукою, вхопив йо­го візок другою та пірнув у Дзеркало. За мить хлопці стояли на знайомій вулиці. Денис з книжками та самокатом. Максим з порожніми руками. Зате вигляд мав на свої повні 9 років.

— Ура! Пронесло! Я знову я! — Максим підстрибнув від радості й кинувся обіймати Дениса.