Ілько вибіг із дому з радісним передчуттям. Тиждень тому на своє десятиріччя хлопець отримав у подарунок гроші від хре­щеної та старшого брата. Назбиралася кругленька сума, яку Ількові дозволили витратити на власний розсуд. Тож сьогодні вони з мамою домовилися піти до магазину іграшок. Хлопчина сів на лавку, чекаючи маму з роботи і розмірковуючи про те, чого йому більше хочеться — монстр-трака на радіокеруванні чи трансформера-динобота.

    На лавочці біля іншого під'їзду сиділа бабуся. Ілько впіз­нав стареньку сусідку по будинку. Вона частенько пригощала його цукерками. Цього разу бабуся була чимось засмучена. Вона витирала очі хустинкою і тремтячими руками раз по раз перебирала речі у своїй сумці. Ілько підійшов ближче і почув схлипування.

— Як же так? Ну де ж подівся цей гаманець? Невже вкрали?

— Бабусю, у вас щось сталося? — запитав хлопчик.

— Ой, дитинко… Не можу знайти гаманця. Сходила на пошту по пенсію, а тепер в аптеку збиралася — ліків купити. Глянула в сумку, а гаманця нема. Витягли, мабуть... Ой, горе...

— А... а які ліки треба? — спи­тав Ілько, бо слова підтримки в нього чомусь не знаходилися.

— Та тут цілий список, — бабуся витягла з кишені папірець із рецеп­том і 100-гривневу купюру.

— Дивіться! — вигукнув Ілько. — Трохи грошей у вас є. Давайте я збігаю до аптеки і куплю вам усе.

— Не треба, я сама, може, якось... — зітхнула бабуся.

— Та я миттю, ви не переживайте! — крикнув Ілько і зірвався з місця.

    Забігши в аптеку, хлопчик привітався і тицьнув папірець фармацевтові на касі.

— З вас чотириста сімдесят гривень, — дібравши ліки за списком, промовив той.

     В Ілька аж дух забило. Хвилину він стояв у задумі. Про­майнула думка просто повернути список ліків бабусі, перед очима замиготіли образи новеньких іграшок, якими він хвалиться перед товаришами… Ілько струснув головою і потягнувся рукою до внутрішньої кишені куртки, рішуче про­мовивши:

— Давайте!

    За декілька хвилин хлопчина вже вручав пакунок із покуп­ками бабусі, яка слухняно чекала на нього на лавочці.

— Ось, тут усе за списком.

— Це ж ти теж тут живеш? Ільком зовуть? Дякую тобі, дитиночко! Невже на все грошей вистачило? — бабуся диву­валася і хитала головою.

— Так, там акція була, — збрехав Ілько. — Одужуйте швидше. Я побіг, — додав він, побачивши, як із-за рогу будинку виходить мама.

— Привіт, сонце! Ну що, ходімо в магазин? — мама скуйовдила хлопчині волосся.

— Та ні, мам. Я передумав поки що. Ще позбираю трохи…

— Дивись, як хочеш, — сказала мама, і вони з Ільком зайшли до під'їзду.