Марійка дуже довго хворіла. Лежить у ліжку, не може підвестися. Інколи приходять до неї подруги.

     Ось і сьогодні завітали до Марійки Оксана й Валя. Принесли дві книжки.  Розповіли про події класу, а потім замовкли та й сидять.

     У хвилину напруженого мовчання з-за хмари виглянуло сонце. В кімнаті стало світло. Оксана й Валя зраділи.

— Нарешті сонечко пригріє, — защебетала Оксана. — Як потепліє — в ліс підемо, до річки.

— Може, й покупаємось, — радісно мовить Валя.

— І квітів нарвемо, й у човні покатаємося, — продо­вжує своє веселе щебетання Оксана.

     Марійка дивиться на них, мовчить, аж тут з її очей на подушку закапали сльози. Оксана й Валя бачать, що Ма­рійка плаче, й дивуються:

— Чому це ти плачеш, Марійко? Що в тебе болить? Може, тобі ще одну книжку принести? Ось ми підемо в крамницю й купимо цукерок.