Одного дня маленький Клавдіо грався під брамою¹. Вулицею тюпав згорблений дідусь у золотистих окуля­рах. Дійшов він до брами і впустив палицю. Клавдіо швиденько підняв її і подав дідусеві. Той усміхнувся та й каже:

— Дякую, але мені цієї палиці не треба. Обійдусь і без неї. Хочеш, візьми собі.

    І, не чекаючи відповіді, дідусь подався далі своєю дорогою, трохи випроставши спину. А Клавдіо стоїть із палицею і не знає, що з нею робити. Палиця як пали­ця — звичайнісінька дерев'яна, закарлючена, із заліз­ним наконечником.

    Клавдіо разів два штрикнув нею в землю, потім знічев'я сів на неї верхи, аж зирк — палиця обернулася на коня, на чудового коника з білою зіркою на лобі. Іржучи й викрешуючи копитами іскри, коник почав гасати подвір'ям.

     Клавдіо зрадів і злякався трохи! А коли зрештою скочив з коня, то палиця знов стала палицею: замість гриви — закарлючена ручка.

— Ще раз спробую, — вирішив Клавдіо, трохи від­сапавшись.

     Сів він верхи на палицю, а вона цього разу обернулася не на коня, а на поважного двогорбого верблюда, подвір'я ж стало безмежною пустелею. Але Клавдіо не злякався і почав вдивлятися в далечінь, шукаючи очима оазису².

     «Це, напевне, чародійна палиця», — сказав до себе Клавдіо, втретє сідаючи верхи. Тепер це вже був черво­ний спортивний автомобіль з білим номером на капоті.

     Подвір'я перетворилося на доріжку для перегонів, і Клавдіо щоразу досягав фінішу перший.

    Згодом палиця перетворювалася на моторний човен, а подвір'я — на спокійне зеленаве озеро, а тоді стала зоряним кораблем, який розтинав космічний простір, минаючи небесні світила.

     І тільки-но Клавдіо зупинявся, палиця ставала зви­чайнісінькою палицею, з блискучою ручкою і старим наконечником.

     Хлопчик грався цілісінький день. А надвечір випад­ково визирнув на вулицю й побачив дідуся в окулярах із золотою оправою. Хоч як пильно Клавдіо придивлявся до нього, та нічого незвичайного не помітив: звичайні­сінький собі дідусь вертається стомлений з прогулянки.

— Подобається тобі палиця? — усміхаючись запитав дідусь.

    Клавдіо гадав, що дідунь хоче забрати свою палицю, й простяг її старому. Ти дідусь сказав:

— Візьми її собі, я обійдуся без неї! Ти можеш на ній літати, а я нею тільки підпираюся. Мені досить прихи­литись до стіни, коли потрібна підпора.

    І дідусь пішов усміхаючись, бо нема людини щасли­вішої за дідуся, який може що-небудь подарувати дітям.

1 Брама — великі ворота.

2 Оазис — розташований біля природної водойми острі­вець рослинності посеред пустелі.