Настала осінь. Журавлі зазбиралися на зимівлю до те­плих країв. Перед відльотом вони вирішили, як і завжди, влаштувати танцювальну виставу. Так вони бажали жителям лісу щасливої зими. І, як завжди, маленька ведмедиця Даринка прийшла подивитися на журавлиний танок. Ой, як же гарно птахи рухали довгими тонкими ногами, розгортали та згортали крила, клацали дзьобами в такт музиці!

— Ох, ці журавлі! — лунало звідусіль. — Вони просто створені для танців! Ах-ах-ах!

    Даринці дуже кортіло танцювати так само гарно, як ці птахи. Так кортіло, що одного разу ведмедиця наважилася і просто посеред вистави вибігла на сцену. І почала танцю­вати! Рухала лапами, мов крилами, та ще й виклацувала зу­бами в такт музиці.

    Проте замість гучних оплесків Даринка почула голосний сміх.

    Яка мила незграба! Сміхота!

— Погляньте, як кумедно вона перебирає клишоногими лапками!

    У Даринки від сорому запалали щоки. Але цього ніхто не помітив. Коли ведмедиці шаріються¹, цього ніхто не бачить. Бо в них загусте хутро, навіть на щічках.

    «Що ж, — сумно вирішила Даринка, — усе одно я люблю танцювати. Буду танцювати по-своєму, по-ведмежачи. На самоті...» І відтоді щоранку, або просто тоді, коли мала добрий настрій, ведмедиця танцювала. Вона виходила на за­днє подвір'я, що межувало з лісом, умикала музику та кру­жляла, кружляла... Мов те осіннє листя, що плавно опадає з дерев. І геть не думала, чи схожа вона на журавля.

    Так минуло чимало днів. Одного ранку повз Даринчин двір ішли її однокласники.   Почувши чудову музику, вони пішли на звук і побачили там Даринку.

    А Даринка не помічала нічого навколо. Лише коли пісня закінчилася, ведмедиця угледіла², що з-за паркану визирають усміхнені мордочки.

    «Ну все, засміють..» — з жахом подумала вона. Але на­томість почула:

— Який чудовий танок!

— Які м'які рухи лапок!

— Ох, ця ведмедиця ніби створена для танців!

— Але ж я зовсім не схожа на журавля... — ніяково про­говорила Даринка.

— Анітрохи! — відповіли всі. — Зате дуже схожа на вед­медицю, яка чудово танцює!

    І друзі запросили танцівницю на чай. А дорогою до чайної Даринка міркувала: «Значить, щоб робити щось добре, не потрібно бути як хтось. Слід бути як ти сам і багато трену­ватися».

1. Шарітися — почервоніти від сорому.

2. Угледіла — побачила.