Однієї літньої днини перед грозою на небі скупчилися¹ хмари. Вони були зовсім не схожими між собою.

     Одна хмара, дуже велика, справжня грозова, майже пів неба собою закрила.

Дивіться, яка я величезна, — сказала вона своїм подру­жкам. — Отже, зливу починатиму я! Тільки так має бути!

— Чого б це?! — одразу заперечила інша хмара, менша, сіра-сіра. — З-поміж усіх хмар темнішої за мене не знайти. Я одна така, тому не з тебе, а з мене почнеться сильна злива, ось побачиш!

    Але була на небі ще одна хмара, а точніше, хмаринка. Вона була маленькою порівняно з іншими, А ще вона не спе­речалася з рештою, а з подивом і захопленням спостерігала за всім, що відбувалося. Адже це була її перша гроза. Хмаринку тішило все: як хвилюється перед грозою небо, як метушаться² внизу перехожі та вже ладні розкрити різноко­льорові парасольки...

    Маленькій хмаринці від цього стало так весело, що вона і не втрималася і голосно розсміялася — це був перший гур­кіт грому. І поки між великими хмарами точилася суперечка, маленька хмаринка ніяк не могла зупинитися. Вона все смі­ялася і сміялася — до сліз.

     Так і почалася ця злива.

      Не із найбільшої чи найтемнішої хмари, а з маленької хмаринки-сміховинки.

1. Скупчилися — зібралися.

2. Метушаться — поспішно діють.