Дрімучим лісом ішли двоє подорожніх: дідусь і хлопчик. Було жарко, хотілося пити.  Нарешті вони прийшли до струмка. Тихо дзюрчала холодна вода. Мандрівники нахилились, напились.

    Дідусь сказав: «Спасибі тобі, струмочку!»

    Хлопчик усміхнувся.

— Чому ти усміхнувся, хлопче? — запитав дідусь.

— Навіщо ви, дідусю, сказали струмочкові «Спасибі!»? Він же не живий, не дізнається про вашу подяку, не почує ваших слів.

— Це так. Якби води напився вовк, він міг би не дякувати. Ми ж не вовки, а люди. А знаєш, кого це слово вшановує, звеличує, підносить?

     Хлопчик замислився. Він ще ніколи не думав над цією мудрою істиною. Тепер саме був час — дорога через ліс довга.