Чоловіка звали Петром, а жінку — Христиною. Обоє вони були такі ліниві, що палець об палець не вдарять.

    Трапилось одного разу, що ні Петро, ні Христина не хоті­ли помити горщик після сніданку.

    Вони довго сперечалися над цим горщиком. Наприкінці домовилися, що хто з них перший заговорить, той і буде гор­щик мити.

    Цілий день ходили мовчки, немовби води в рот набрали. Жодного слова не промовили одне до одного. Наступного дня вранці прокинулися, але не говорять.

    Сусіди дивуються, що ж воно таке? Німими стали, чи що?

    Тоді одна сусідка залишилася біля них, щоб довідатися, чому Петро та Христина не говорять. Довго сиділа вона в них у хаті й усе чекала, коли вже буде цій мовчанці кінець.

    А як набридло далі сидіти, то встала і, виходячи з хати, зняла хустину, що висіла.

    Тоді Христина не витримала.

— Так, так! Тепер я бачу, що в тебе довгі руки, але чужим добром не заба­гатієш.

    Тут озвався й Петро.

— Оце ти й будеш, Христино, гор­щик мити, бо ти перша заговорила.

    Христина помила горщик, та на тому й казці кінець.