Якось один купець зловив у лісі солов'я, приніс додому й зробив йому дуже гарну клітку. Була та клітка зі срібла, золота й коштовного каміння. Посадив купець солов'я в ту клітку й приставив до нього чоловіка, щоб наглядав за ним.

     Був у цього купця чудовий сад, а в ньому стільки квітів, що очі розбігалися. Посередині саду був водограй, до якого спускалися мармурові сходи.

     Купець поставив клітку поблизу водограю й щодня вранці та увечері приходив милуватися солов'єм. А соловей тільки сумно дивився на небо й жалібно співав.

     Знайшов купець чоловіка, який знав пташину мову, і привів його до солов'я — хай розгадає солов'їну пісню.

    Послухав чоловік солов'я й каже:

— Хазяїне, соловей співає: «Вітчизно моя, гніздечко моє, я без вас не можу жити».

     Минали дні, і соловей співав ще жалібніше. Тоді купець відімкнув клітку й випустив солов'я на волю, а сам разом з чоловіком, який знав пташину мову, сів на коня й поскакав услід за солов'єм. Соловей зійшов з гори, перегнув долину,

переплив річку, напився із джерела води й знову вирушив у дорогу. Довго йшов чи недовго, аж нарешті дістався до дерева, яке стояло в лісі, побачив своє зруйноване гніздо й заспівав:

— Вітчизно моя! Ти найкраща, наймиліша.

    Із того дня соловей став вільно співати й славити своє гніздо.

    Подивився на нього купець і каже:

— Дивак цей соловей. У мене він жив у розкошах, у золотій клітці й сумував. А тут побачив зруйноване гніздо й заливається від радості.

    Чоловік, який знав пташину мову, відповів йому:

— А ти не дивуйся, хазяїне. Кожному своя вітчизна, своє гніздо наймиліше. Соловей тут вільний. А воля — найдорожче.

СУМНА ПІСНЯ СОЛОВЕЙКА (українська народна легенда)