Ділив Бог між народами землю і дарував їм мови. Роздав усе, що мав, і сів відпочивати. Аж тут пізно ввечері приходять козаки. Розуміють, що запізнилися. Високі, вусаті, оселедці вітер розвіває — стали і мовчать.

—Де ж вибули, коли я всіх кликав? — запитує Бог.

— Боже, ми від бусурманів світ захищали.

— Залишив я трохи землі для себе, — каже Господь. — Дарую цю землю вам, козаки.

    І подарував нашим предкам Україну.

— А мову? Не будемо ми щасливі німими. — Тоді я дарую вам мову, чудову, як спів солов'я.

    Кажуть, відтоді українську мову почали називати солов'їною.