Жили собі чоловік і жінка, які мали сина та дочку. Дочка була дуже вродливою.

Ось одного разу Сонце вкрало собі її за жінку. Та й пішов брат шукати дівчину. Довго блукав, долав перешкоди. Та згодом дістався місця, де живе Сонце.

     Побачила сестра брата, вибігла до нього і каже: «Ховайся в льох, бо як прийде Сонце, то запече те­бе». Брат швиденько сховався.

     Коли прийшло Сонце, то роздягнулось, повісило своє вбрання на льосі та й пішло в хату. Сестра, по­бачивши, де Сонце повісило одяг, швиденько побігла до брата, який мало не вмер від спеки, відлила його водою і запросила в хату. Хлопець привітався. Поси­діли, поговорили, а тоді Сонце попросило брата, щоб він пішов за нього на небо хоч на один день. Хлопчи­на згодився, надів сонячні ризи і пішов на небо. Коли виліз, опинився в тому місці, де Сонце снідає, обідає і вечеряє. Побив миски, порозкидав ложки. Зловив Вітра та Мороза, набив їх за те, що перешкоджали йому в дорозі. А злазячи з неба, поламав драби­ну. Прийшов до хати, де спало Сонце, скинув ризи і разом із сестрою вони втекли.      Коли ж Сонце про­кинулось, хотіло швидко вилізти на небо, та ніяк не могло. Поки лагодило драбину, то брат із сестрою були вже далеко. Сонце так розсердилось, що цілий тиждень не показувалося людям.