Господиня Осінь

в лісі походжає,

хто як потрудився,

у звірят питає.

Захиталась гілочка

і з'явилась білочка: —

Я запас роблю на зиму,

у надійну комірчину

заховаю шишки і

смачні горішки.

Обізвався їжачок,

сіра шубка з голочок: —

У останні теплі днини

листям я встелив хатину,

щоб до самої весни

снились теплі жовті сни.

Зайченятко виглядає

і сміливо промовляє: —

Я про зиму пам'ятаю,

кожушину поміняю,

щоб, як скочу в білий сніг,

вовк знайти мене не зміг.

І ікластий вепр¹ озвався: —

До зими я готувався

і під дубом у комору

жолудів насипав гору.

По стежині йде ведмедик

і несе він діжку меду: —

Я старався теж, як міг,

збудував собі барліг.

Бджоли меду ось дали,

щоб солодкі сни були.

А лисиця-ледащиця

і не думає трудиться.

По галяві походжає

і тихесенько співає: —

Мене холод не лякає,

бо в курник дорогу знаю.

З півнем потоваришую,

якось та й перезимую.

_{1. Вепр — дикий кабан.}