ГОСПОДИНЯ ОСІНЬ (Наталя Остапенко) вірш

Господиня Осінь

в лісі походжає,

хто як потрудився,

у звірят питає.

 

Захиталась гілочка

і з'явилась білочка: —

Я запас роблю на зиму,

у надійну комірчину

заховаю шишки і

смачні горішки.

 

Обізвався їжачок,

сіра шубка з голочок: —

У останні теплі днини

листям я встелив хатину,

щоб до самої весни

снились теплі жовті сни.

 

Зайченятко виглядає

і сміливо промовляє: —

Я про зиму пам'ятаю,

кожушину поміняю,

щоб, як скочу в білий сніг,

вовк знайти мене не зміг.

 

І ікластий вепр1 озвався: —

До зими я готувався

і під дубом у комору

жолудів насипав гору.

 

По стежині йде ведмедик

і несе він діжку меду: —

Я старався теж, як міг,

збудував собі барліг.

Бджоли меду ось дали,

щоб солодкі сни були.

 

А лисиця-ледащиця

і не думає трудиться.

По галяві походжає

і тихесенько співає: —

Мене холод не лякає,

бо в курник дорогу знаю.

З півнем потоваришую,

якось та й перезимую.

 

1. Вепр — дикий кабан. 

 




Переглядів: 709
9.12.2022 -

Категорія: поезія

Коментарії до ГОСПОДИНЯ ОСІНЬ (Наталя Остапенко) вірш:

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера