ВІТЕРЕЦЬ МАНДРУЄ ПО ВКРАЇНІ (Тетяна Череп-Пероганич) п’єса для дітей (уривок)

Дійові особи:

Автор, Вітерець, батько Вітерця, мати Вітерця, Зима, гурт колядників, діти, Весна, Літо дівчатка, Осінь листочки (без мови), Гора, Пролісок, сніжинки (без мови), школярі, косарі,  звірята (без мови).

 

Невеличка хатка між небом і землею. Тут дружно живе родина теплих вітрів.

Швидко підріс наймолодший вітерець. Не сидиться йому вдома. Має він мету — на власні очі побачити країну, в якій живе, ознайомитися з нею в різні пори року. Батьки не спиняють його. Навпаки, благословляють сина в далеку путь.

А в т о р  

           У двох теплих вітрів народився Вітерець,

           він зростав. Він мужнів. Отакий ось молодець.

           Було добре йому біля рідних мами й тата,

           та прийшла ж бо пора самостійно в путь рушати.

           Як ворота в світ відкрив, ледь від щастя не зомлів.

           Перед ним така краса — і земля, і небеса.

М а т и   В і т е р ц я.

           Познайомся, сину, — це твоя країна.

           Україна, рідний край, шкоди їй не завдавай.

           Не лютуй, не треба. Не ламай дерева.

           Добрим будь, як татко твій, Вітер ти. Не буревій.

Б а т ь к о   В і т е р ц я.

           Ми тебе зростили, мудрості навчили.

           Сміливіше до мети можеш ти тепер іти.

           Хочеться пізнати у житті багато.

           Хай щастить тобі, рушай.

           Зла в дорозі не стрічай.

Прощаються, проводжають сина за ворота.

 

ЯВА ПЕРША

На засніженій лісовій галявині під старою сосною спить Вітерець. Навколо нього в танці кружляють маленькі сніжинки. Вони радіють, веселяться. Від дзвінкого сміху Вітерець прокидається. Перед ним з'являється Зима.

А в т о р    Вирушив давно із дому.

                 Ось його здолала втома.

                 Сів спочити та й заснув.

                 День раптово в ніч пірнув.

                 Як прокинувся — злякався.

                 Світ у білу шубу вбрався.

                  Став рушати, та дарма, —

                  снігу намела Зима.

В і т е р е ц ь (піднімається, протирає очі від сну).

                 Здрастуй, зимо, люба зимо,

                 із сріблястими косами.

                 Ти красива, благородна.

                 Та чому така холодна?

                 Далі як я маю йти

                 крізь замети до мети?

З и м а        Рада зустрічі з тобою.

                  Захоплю відразу грою,

                  якщо ти сюди забрів.

                  Знаю я й твоїх батьків.

                  Покружляєм над полями,

                  над безмежними лісами,

                  то й зігрієшся умить.

                   Ти летиш — і сніг летить.

А в т о р       Вони в парі закружляли.

                    Веселились, жартували.

                    Стало добре Вітерцю,

                    полюбив він пору цю.

                   Сміх навколо, щирі жарти.

                   Діти йдуть колядувати.

                   Довго навіть не вагався —

                   враз до гурту приєднався.

Гурт святково вбраних діточок колядує.

В і т е р е ц ь     Правду мама говорила —

                         Україна дуже мила.

                         Хай не буде переводу

                         українському народу.

                         Хай минає всіх біда

                         і лунає коляда.

Вітерець відстає від колядників і знову рушає в дорогу.

 

ЯВА ДРУГА

Лісова галявина. Крізь проталини снігу пробивається зелена травичка. Повільно, на очах у Вітерця, піднімає білу голівку до сонця незвичайної краси квітка.

В і т е р е ц ь        Це що за диво? Що це за краса?

                           Такого ще не бачив зроду.

                            Природа, справді, творить чудеса,

                            вона неперевершена на вроду.

                            Ти хто? (звертається до квітки)

                             Скажи мені хутчій, будь ласка.

П р о л і с о к        Весна із мене починає казку.

                            Її провісник я, звуть Проліском мене,

                            але біда — ніхто не омине.

                            Всяк хоче вирвати, несе букет додому.

                            Тому все менше нас.

В і т е р е ц ь         Тепер не дам нікому

                               вже нищити весни святу красу.

                               Хай спробує хто лихо причинити!

                               Мій сенс життя — лише добро робити.

                               Тож клич, якщо така потреба буде…

                               І де тільки лихі беруться люди?!

В е с н а (бере за руку Вітерця).

                                Здрастуй, теплий Вітерець.

                                Прилетів? От молодець.

                                 Буде весело весною

                                 друзям всім моїм з тобою.

                                 В мене є чим похвалитись,

                                 зможеш і повеселитись.

                                 Глянь, краса яка навколо —

                                 ліс в пташках, у квітах — поле.

В і т е р е ц ь              Бачилась у снах мені Україна навесні.

                                 То ж тепер на власні очі

                                  все побачити я хочу.

Вітерець завмирає навпроти всіяної первоцвітами та молодими смереками гори. Неймовірну тишу пронизує звук трембіти.

А в т о р                    Всюди Вітерець літав.

                                 Бачив ріки, бачив море.

                                 Та найбільше покохав край

                                  Карпатський — його гори.

Г о р а (до Вітерця)     Я була знайомству рада.

                                  Є одна у мене вада —

                                  зроду крил своїх не маю

                                  і від цього так страждаю.

                                  Вслід не зможу полетіти,

                                  але дам тобі трембіту.

                                  Тільки-но на ній заграєш,

                                  вмить про мене ти згадаєш.

                                  Стрінемося в іншу пору.

                                  Йди весь час лише угору.

Вітерець низько кланяється Горі. Дякує за подарунок.

Автор. Вітерець легкий, моторний мчиться, мчиться далі, далі. Обминає він проворно усі біди та печалі. Час Весну вже залишати. Літо жде на косовицю. Щастя треба небагато, та не менше, як по вінця.

 

ЯВА ТРЕТЯ

Літо. У полі косарі. Вони втомилися від роботи і спеки. Щоб спочити, шукають хоч якогось затінку.

К о с а р 1             От так спека. Хай їй грець.

                             Чи ж так буде ціле літо?

К о с а р 2               Забарився вітерець,

                              як же нам врожай косити?

К о с а р 1              Скоро буде коровай

                              Україна випікати.

К о с а р 2               Спека, спека, через край.

                              Не лишай нас, Божа мати.

З'являється Вітерець. Бере в руки косу й кличе до роботи косарів.

В і т е р е ц ь               Ось я, ось я, прилетів.

                                  Прохолоди ви хотіли?

                                  Добре косу наточив,

                                  від Весни набрався сили.

                                  Біля мене косарям буде

                                  краще працювати.

                                  До роботи дружно вам

                                  час ставати, час ставати.

Косарі, наспівуючи, беруться до роботи. Вітрець, закінчуючи роботу, поспішає до ставу, де бавляться діти.

Х л о п ч и к               Вітерцю, іди до нас,

                                  покупатись саме час.

                                  Літо сонця не шкодує,

                                  нам тепло своє дарує.

Д і в ч и н к а              Ми весела дітвора,

                                  з нами будеш ти? (Вітерець киває головою) Ура!

                                  (до дітей, що у воді) Друзі, досить вже пірнати.

                                  У квача давайте грати.

Граються на березі у квача.

А в т о р                      Захопився Вітерець,

                                   а вже й літечку кінець.

                                   То ж до нього на гостину

                                   завітав він на хви­лину.

Будинок, де живе Літо. Скрізь трави та квіти. Кружляють метелики. На столі біля Літа свіжі яблука, груші, інші смаколики. За столом — пташки, білочки, зайчата.

В і т е р е ц ь                 Завітав подякувати Літу,

                                     що таке воно несамовите,

                                     на забави щедре і на ласку,

                                     чимось схоже на хорошу казку.

                                     Відпочив у літі я душею,

                                     поєднався серцем із землею.

Л і т о (запрошує до столу). Вітерець, приєднуйся до нас,

                                           саме пообідати вже час.

                                           Друзі завітали на гостини.

                                           Маю дружню лісову родину.

                                           Дякую й тобі за щире слово,

                                           І на той рік будь із нами знову.

                                           Ось візьми в дорогу подарунок (дає гостинець):

                                           мед свіженький, груш солодкий трунок.

                                           Будь здоровий, хай твої дороги

                                           приведуть тебе до перемоги.

Вітерець відлітає.

 

ЯВА ЧЕТВЕРТА

Осінь. Навколо неї кружляють пожовклі листочки, чути тужливо-прощальне журавлине «курли». За всім цим зачаровано спостерігає Вітерець.

А в т о р                   Яка чудова осінь в Україні,

                                збирається останній урожай.

                                А небо в хмарах, небо сумно-синє,

                                і на душі така п'янка печаль.

                                Яка прекрасна осінь в Україні,

                                у вогнянім танку кружляє лист.

                                Збираються пташки у вирій нині,

                                і у життя тепер вже інший зміст.

В і т е р е ц ь             О, Осінь, панно, люба, мила,

                                 мовчати далі вже несила.

                                 Мене ти у полон взяла.

О с і н ь (усміхаючись).   А я сиділа сумувала,

                                     про те, що ти вже тут, не знала.

                                     Як тішать душу ці слова!

В і т е р е ц ь                 Ти золота, ти чарівна,

                                     ти незвичайна, неземна.

                                     Дарма, що небагатослівна.

                                     Ні, не принцеса ти, — царівна!

                                    Дозволь у тебе погостити,

                                    додому рано ще летіти.

О с і н ь                        Звичайно ж. Залишайся, друже,

                                     помічники нам треба дуже.

                                     Ми зараз підемо у сад,

                                     аби зібрати виноград.

                                    Там від світанку до зорі

                                    працюють нині школярі.

Школярі раді зустрічі з Вітерцем. Вони пригощають його спілим соковитим виноградом зі своїх кошиків, співають. Вітерець стає до роботи разом з усіма. У повітрі запахло димом. Усі помічають, як неподалік розгорілася купа сухого хмизу, який ось-ось перекинеться на молоді деревця.

Ш к о л я р і                   Що робити? От біда!

                                     І далеко так вода.

                                     Постраждають вишні, сливи.

                                     Бо ж горить вогонь щосили...

В і т е р е ц ь (швидко задуває огонь).

                                     Добре, поруч ми були,

                                     Тож позбулися біди.

                                     Сад врятовано.

Ш к о л я р і                    Ура!!!

В і т е р е ц ь                  А тепер мені пора.

                                     Жде давно батьківська хата,

                                     рідні серцю мама й тато. (Повертається в бік Осені.)

                                     Осінь, мила, прощавай.

                                     Як не так що — вибачай.

Вітерець відлітає. Школярі та Осінь махають йому вслід руками.

А в т о р                         Від осені не відвести очей,

                                      хоч відцвітають тихо айстри білі.

                                      А дні коротші стали від ночей.

                                      Пташок у вирій линуть хвилі сірі...

                                      Додому повернувся Вітерець.

                                      І от вже цій історії кінець.

                                      Мети він досягнув, як і бажав —

                                      у різні пори року край пізнав.

                                     Тож нині скаже всім, хто запитає,

                                      земля вкраїнська — краще не буває!

  




Переглядів: 202
1.04.2023 -

Категорія: поезія

Коментарії до ВІТЕРЕЦЬ МАНДРУЄ ПО ВКРАЇНІ (Тетяна Череп-Пероганич) п’єса для дітей (уривок):

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера