Числівники – слова, які називають кількість предметів або поря­док їх при лічбі, називаються числівниками. Числів­ники відповідають на питання скільки? (п'ять, двадцять один) і який? котрий? (дванадцятий, сорок третій).   У числівниках, що закінчуються на -дцять, -десят або -сот знак м'якшення в середині слова не пишемо: дев'ятнадцять, п'ятдесят, шістсот.   Числівники сорок, дев'яносто і сто при змінюванні мають закінчення -а.   При відмінюванні числівників

Займенники — це самостійна частина мови, яка вказує на предмети, ознаки, кількість, але не називають їх. У мовленні іменники часто замінюють займенниками, наприклад, іменник друг можна замінити займенником він. Наприклад: іменники учень, учениця, вікно, учні можна замінити займенниками він, вона, воно, вони; прикметники солодкий, солодка, солодке, солодкі — займенниками такий, така, таке, такі; числівники чотири, шість — займенниками стільки, скільки. Займенники

В українській мові так само, як і в російській, слова побудовані з частинок: кореня, префікса (при­ставки), суфікса й закінчення (окончания).   Суфікс — це частина слова, що стоїть між коренем і закінченням та надає словам нового значення.   Суфікс може надавати словам нових відтінків у значенні, найчастіше пестливості (зірка — зіронька, мала — малесенька, дитина — дитиночка, баба — бабуся, хліб — хлібець) або згрубілості (вовк — вовчище,

В українській мові так само, як і в російській, слова побудовані з частинок: кореня, префікса (при­ставки), суфікса й закінчення (окончания).   Префікси стоять на початку основи й надають словам нового значення. Префікс — це частина слова, яка пишеться зі словом разом. Попросити пробачення — пробачатися. Сказати «добрий день» — привітатися. Сказати «до побачення» — попрощатися. Лити воду на квіти — підливати. Сказати

В українській мові під час зміни слова та при утворенні споріднених слів звуки і, відповідно, букви можуть змінюватися (чергуватися). Але це зовсім не значить, що корінь у таких словах став іншим.   Чергування голосних звуків — [і] чергується з [о] та [е]: [і] [о] [е] папір   папери стіл столи столик   лебідь   лебеді кінь коня   хід ходунок   дім домівка   літак льотчик летить сіль

В українській мові, так само, як і в російській є слова, які називаються спорідненими (родственными), бо мають щось спільне в значенні. Найчастіше це спільне закладено в корені, який є спільною частиною споріднених слів, тому споріднені слова ще називають спільнокореневими.   Спільнокореневі слова: • рід, рідня (їх об'єднує те, що всі вони стосуються роду); • ліс, лісник, лісовий, пролі­сок (їх об'єднує те, що всі вони стосуються лісу); • сніг, сніговий, сніговик

В українській мові так само, як і в російській, слова побудовані з частинок: кореня, префікса (при­ставки), суфікса й закінчення (окончания).   Основа слова – це сукупність усіх частин, крім закінчення. Вона є незмінною, у ній міститься основне значення слова. Є слова, основа яких може складатися лише з кореня (ліс□), кореня і префікса (праліс□), кореня і суфікса (лісок□), префікса, кореня і суфікса (пролісок□).         

Люди, особливо письменники, часто вживають слова не в прямому значенні, а в переносному, тоб­то якість одного предмета переносять на інший за якоюсь ознакою.   Ось що значить пере­носне значення слів у нашій мові: • Наприклад, усі знають, що золо­то — дорогоцінний метал. Словосполучення золоті сережки означає, що сережки зроблені з золота. Це пряме значення слова золотий. А ось коли кажуть «золоті руки», «золоте серце», — то тут це слово

Однозначні слова — слова, що мають одне лексичне значення. Наприклад, слово годин­ник однозначне, адже воно означає лише прилад для вимірювання часу протягом доби.   Багатозначні слова — слова, що мають більше одного лексичного значення. Перше значення в тлумачних словниках пряме, решта — переносні. Переносне значення вторинне, воно виникає на основі прямого.   Слово йти багатозначне, бо має багато значень. 1. Ступаючи ногами, пересуватися,

Антоніми — слова, що мають протилежне значення: день — ніч , початок — кінець , дівчинка — хлопчик , твердий — м’який, учора — сьогодні, гарячий — холодний, далеко — близько, сваритися — миритися, говорити — мовчати, маленька — велика, праця — відпочинок, добро — зло, рання — пташка, сміх — сльози, ледачий — працьовитий (роботящий), гіркий — солодкий, нова — стара, тонка —

Словом названо усе, що ми бачимо, робимо, відчуваємо, усе, що нас оточує, тобто предмети, їхні дії, ознаки, якість, кількість предметів. У кожній мові для назви одного й того са­мого предмета є свої слова, наприклад, книгу росіяни називають «книжка», англійці — «book», іспанці — «libre».   Усе, що нас оточує, ми можемо назвати словом. Слова називають людей (козака), тварин (кінь), рослини (верба), речі (шапка), почуття (радість), ознаки

Апостроф ставиться після букв б, п, в, м, ф та р перед я, ю, є, ї, які позначають звуки [йа], [йу], [йе],[йі]: сім'я, б'ють, п'ють, в'ють, в'є, Ареф'єв, солов'ї, бур'ян, п'ять, м'яч, пір'їна, бур'ян, в'юн, Дем'ян, пір'я, п'ятниця, в'яз, голуб'ятня, пір'ячко, б'є, п'є, узгір'я, подвір'я, подвір'я, м'ята, зв'яже, п'ять, напам'ять, хлоп'ята, м'язи, Дем'ян, Мар'ян, прив'яжемо, дерев'яні, в'язанка.   Апостроф вживається після б, п, в, м, ф та р, перед ї, я, ю, є, щоб показати, що букви я, ю, є

Подов­жені м’які звуки на письмі завжди позначаються двома однаковими буквами: гілля, знання, плаття, читання, обличчя, насіння, бездоріжжя, каміння, життя, майбуття, волосся, взуття, зілля, вугілля, читання, малювання, суддя, колосся, завдання, плавання, ходіння, водіння, народження, доручення, коріння, змагання, запитання, стаття, оповідання, обличчя, знаряддя, Запоріжжя, навчання, павутиння.   гілля — гі[л':]а взуття — взу[т':]а волосся — воло[с':]а знання

В українській мові буквосполучення ьо пишемо в середині складу для пом'якшення попереднього приголосного звука перед звуком [о]: деньок, льотчик, деньок, нього, сьогодні, льон, по­льоти, багатьох, тре­тьому, бадьорий, вечірньому, польоти, цього, сьомий, синього, Льоня, сльози, пеньок, працьовитий, кольоровий, сьогоднішній, кольору, сусіднього, верхнього, нижнього, пізньої, трьох, дзьоб (ден['о]к, л['о]тчик, ден['о]к, н['о]го, с['о]годні, л['о]н, пол['о]ти, багат['о]х, трет['о]му,

Відомо, що м'якість приголосних може по­значатися буквами я, ю, є та і. Є ще одна буква, яка називається «м'який знак» або «знак м'якшення» (ь). Ця буква не позначає звука.   Вона вживаєть­ся для позначення м'якості: • приголосних у сере­дині слова (між буквами, що позначають приголосні): дядько, пальто, апельсин, низько; • приголосних у кінці слів: тінь, осінь, день, пень, сіль, міль, хміль, князь, грязь, мазь, ходить, носить, палець,

В українській мові 32 приголосних звуки (согласные). Вони вимовляються набагато тихіше, ніж го­лосні, бо в них голосу мало, більше шуму.   Приголосні звуки дуже різні! Одні свистять: с-с-с, з-з-з, інші шиплять — ш-ш-ш, дзижчать — дз-з-з. Одні звуки утворюються за допомогою губ: [б], [п], [в], [м], [ф], творенню інших допомагає язик: [й], [л], [л'], [н], [н'], [т], [т'], [д], [д'], є такі звуки, місцем творення яких є зуби: [з], [з'], [с], [с'], а деякі

В українській мові 6 голосних звуків (гласные): [а], [о], [у], [е], [и], [і]. 1. Голосні звуки утворює голос.   2. Під час вимови голосних звуків видихуване то­бою повітря не натрапляє на перешкоди. 3. Голосні звуки утворюють склад. У слові стільки складів, скільки в ньому голосних звуків.   Позначаються ці звуки десятьма буквами: а, о, у, е, и, і, я, ю, є, ї. Буква ї завжди позначає два звуки [йі]: [й і]хати, по[й і]зд.   На початку складу (слова), після апострофа букви я,

Алфавіт — це букви, розміщені в певному порядку. В українській мові 33 букви.   Аа Бб Вв Гг Ґґ Дд Ее (а) (бе) (ве) (ге) (ґе) (де) (е) Єє Жж Зз И Іі Її Йй (є) (же) (зе) (и) (і) (ї) (йот, ий) Кк Лл Мм Нн Оо Пп Рр (ка) (ел) (ем) (ен) (о) (пе) (ер) Сс Тт Уу Фф Хх Цц Чч (ес) (те) (у) (еф) (ха) (це) (че) Шш Щщ Ь Юю Яя (ша) (ща) (знак

  Якщо слова записа­но буквами, — це писемне мовлення. Акуратне письмо є свідченням поваги до того, хто читатиме твій запис у зошиті.   Правила писемного мовлення. 1. Пиши чітко, красиво, акуратно. 2. Будь уважним під час списування. 3. Перевіряй себе. 4. Якщо помітиш помилку, акуратно закресли й напиши правильно поряд або зверху.   Як виникло письмо    Колись дуже давно люди спілкувалися лише усно. Однак часто виникала потреба передати якусь важливу

Звертання — ознака ввічливості. На письмі слова-звертання виділяються комами або знаком оклику. Люди звертаються одне до одного під час діалогу.   В українській мові звертаються так: до хлопчиків: Михайлику, Іванку, Іване, Андрійку, Васильку, Михайлику, Петрику; до дівчаток: Галинко, Марійко, Надіє, Іринко, Олечко, Оленко, Наталочко, Світланко; до дорослих: Іване Петровичу,Галино Гнатівно, Ларисо Володимирівно, Тамаро Пе­трівно, Олександре Леонідовичу, Світлано Михайлів­но,

Важливу роль у вимові звуків мови мають губи, або, як казали у давні часи, уста. Тому звукове мовлення вчені називають усним мовленням.    Під час діалогу користуються усним мовленням, яке має свої правила. 1. Обміркуй те, що маєш казати. 2. Коли розмовляєш із кимсь чи розповідаєш про щось, тон мовлення має бути ввічливим, голос — не дуже гучним, але й не тихим. 3. Слова треба вимовляти чітко, не дуже швидко, але й не дуже повільно.   4. Говори неголосно, але так, щоб тебе

СИНОНІМИ — слова, які називають той самий предмет, ознаку чи дію по-різному. Потрібні для того, щоб точніше назвати, описати предмет, його ознаку чи дію, уникнути повторів, коли розповіда­ють чи пишуть про щось. Синоніми:  • будинок, дім, хата, оселя; • дорога, шлях, шосе, траса; • вихований, чемний, ввічливий; • сердитий, злий, розгніваний; • говорити, розмовляти, казати, мовити, повідомляти, розповідати, розказати; • іти, рухатися, ступати,