народна легенда про співочий символ української землі

болгарська народна казка про найдорожчі плоди — знання

угорська народна казка про ледаря Яноша

народна казка про те, як названий бвтько навчив трьох синів жити по правді

народна легенда про те, хто міг стати козаком

притча про те, як Ангел Божий навчив одного чоловіка побачити власні гріхи

байка про пастуха, котрий затямив не казати неправди

японська казка про щастя, яке приходить з неба

ПОВЧАННЯ ДІТЯМ літописне писання для своїх нащадків

КОРІНЬ І СТЕБЛО народна притча про викорінення поганих звичок

ПРО ДОБРОГО САМАРЯНИНА євангельська притча про милосердя

ПРО ПЕРШИХ ЛЮДЕЙ міф давніх індіанців про створення людей

ПРО ВЕЛЕТІВ І МАЙБУТНІХ ЛЮДЕЙ народний переказ

ПРО МОРЕПЛАВЦІВ індійська притча

    Було це дуже давно, у часи, про які вже втратилася згад­ка. Коло виходу з-поміж гір на широку рівнину Дунайської долини швидкоплинної річки Латориці, оселився зі своїм військом чужоземний князь. Він підкорив усіх жителів цієї місцевості і наказав їм будувати для нього замок-фортецю, бо йому ніде було жити.      А князь цей був жорстокий. Він задумав збудувати замок, який стояв би на єдиній горі серед рівнини. І щоб він був з усіх боків неприступним. А

   Колись давним-давно правив поліським краєм скупий і за­гребущий1 князь. Пообкладав свої села такими податками, що люди жили в дуже великій бідності.    Одного разу якесь село не прислало князеві данини. Роз­лютився грізний правитель і вирішив жорстоко покарати неслухів. З великим загоном посіпак2 сам вирушив на розправу. Жителі села затужили, що нікому не буде пощади. Старі діди думали-гадали, що робити, як зарадити лихові, та нічо­го не могли придумати.

     Коли Прометей викрав для смертних божественний вогонь, навчив їх мистецтв і ремесел і дав їм знання, щасливішим стало життя на землі.      Зевс, розгніваний вчинком Прометея, жорстоко покарав його, а людям наслав на землю зло. Він звелів славетному богові-ковалю Гефесту змішати землю і воду і зробити з цієї суміші прекрасну дівчину, яка мала б силу людей, ніжний голос і погляд очей, подібний до погляду безсмертних богинь. Дочка Зевса, Афіна Паллада,

    На всю Лідію славилась Арахна своїм мистецтвом. Часто збиралися німфи з схилів Тмолу і з берегів золотоносного Пактолу милуватися її роботою. Арахна пряла з ниток, подібних до туману, тканини, прозорі, як повітря. Пишалась вона, що немає їй рівної в світі в умінні ткати. Якось вигукнула вона: — Нехай приходить сама Афіна Паллада змагатися зі мною! Не переможе вона мене; не боюсь я цього.      І от, набравши вигляду сивої, згорбленої бабусі, яка спиралася

    З того часу, як сонячний бог Ра вознісся на небо, багато чого змінилося в світі. Уже не бачили люди великого бога поряд із собою і могли звертатися до нього зі своїми проханнями тільки за допомогою жерців, жертвоприношень і молитов.     Але, не дивлячись на це, сонце так само продовжувало сяяти вдень, згасало ввечері і знову з’являлося вранці.      Боги – Ра та його свита – тепер перевозили Сонячний диск в Небесному Човні. Кожен

    Ганнуся й Марійка поверталися зі школи. Попере­ду йшла бабуся, несла воду. — Давайте ми вам допоможемо, — запропонували дівчатка. — Прошу, — радо відповіла бабуся. — Дайте, я понесу, — сказала Марійка і взялася за відро. — Пі, я! — заперечила Ганнуся. — Чому ти? — спитала Марійка. — А чому саме ти? — засперечалася Ганнуся. — Я взяла перша! — відповіла Марійка.      Бабуся

    Когда-то очень давно на побережье Чёрного моря жили древние племена земледельцев и охотников.     Осенью, когда заканчивались полевые работы, люди выходили на берег моря и устраивали весёлый праздник: пели, плясали у огромных костров, соревновались в ме­тании стрел.      Если юноша хотел стать охотником, он пускал стрелу в сторону леса, если пастухом — стрелял в сторону стада, а если пахарем — в сторону поля.

    В одном большом доме жил кот, а в доме было много мы­шей. Кот ловил мышей, ел их и жил привольно. Прошло много времени, кот постарел. Трудно ему стало ловить мышей. Думал он, думал, как быть, и наконец придумал.     Созвал мышей и говорит: — Мыши, мыши! Вот за чем я вас позвал. Сознаюсь, пло­хо я жил и вас обижал.      Стыдно мне, хочу перемениться. Не стану вас трогать. Бегайте себе на воле, а меня не бойтесь. Требую от вас

   Жил-был кролик, очень скромный и вежливый. Однажды, наевшись капусты на деревенском огороде, он собрался было домой, как вдруг заметил лисицу. Она возвращалась в лес. Ей не удалось стащить курицу с кре­стьянского двора, и она была очень сердита и голодна.     У кролика дрогнуло сердце. Бежать, но куда? И кро­лик опрометью1 бросился к пещере. Он не знал, что там поджидала его другая грозная опасность — в пещере поселилась змея.     Кролик,

    По ту сторону гор, за шёлковым лугом, стоял густой лес. В самой его чаще жила старая медведица. У неё было два сына. Когда медвежата подросли, они решили, что пойдут по свету счастья искать.     Обняла старая медведица сыновей и наказала им ни­когда не расставаться друг с другом. Обещали медвежата исполнить наказ матери и тронулись в путь-дорогу.     Шли они, шли. И день шли, и другой шли. Наконец все припасы у них кончились. Медвежата