Покликав Березень до себе в гості Квітня. Квітень поїхав возом, та мусив додому вернути: сніг, мороз, завірюха — не можна возом їхати. На другий рік знову поїхав Квітень у гості до Березня, та вже не возом, а саньми. А Березень пустив тепло. Сніг розтанув, скрізь вода та грязюка — знову мусив вернутися Квітень.      Зустрівся він з Травнем та й скаржиться: — Скільки вже разів зриваюся їхати до Березня в гості та ніяк не доїду, — ні возом,

    Жили собі на світі двоє мишенят — Круть і Верть, та півник Голосисте Горлечко. Мишенята тільки те й зна­ли, що співали й танцювали, крутилися й вертілися. А півник рано-ранесенько прокидався, спочатку всіх піснею будив, а  потім до роботи брався.      От якось підмітав півник подвір'я і побачив на зелі пшеничний колосок. — Круть, Верть! покликав Півник, — гляньте, що я знайшов! — Треба його обмолотити. — А хто молотитиме?

    Всё утро пахал мужик своё поле. А в полдень сел перекусить, что из дому принёс. Картошку варёную с солью да с луковкой съел. Потом за воду с хлебом при­нялся. Мякиш сжевал, корочку бросил. И опять за работу. Увидел это паук, обхватил лапками корочку и поволок прочь. Стояла на краю поля берёза, паук с корочкой на вершину забрался. Сел на ветку, длинную паутинку вниз свесил. Тут поднялся ветер, закружил паутинку и паучка с ней. Летит паутинка всё выше и выше... И

     Случилось как-то раз одному самураю1 заночевать в простой крестьянской хижине. Постелил ему крестья­нин постель и спрашивает: —  Не прикажет ли господин прикрыть его чем-нибудь на ночь?     Самурай ему гордо ответил: —  Это вы, мужики, привыкли в тепле нежиться. А я – воин! Мне случалось ночевать в поле в любую по­году. Мне ли бояться ночного холодка!     Под утро ударили заморозки. Проснулся самурай, зуб

    У царя была дочь невиданной красоты и необыкно­венного ума. Много женихов приходило просить её руки, но ни один из них не мог сравниться умом с царевной. И тогда царь объявил по всем землям, что выдаст дочь за того, кто загадает ей три загадки, которые она не сумеет разгадать. Но и в других царствах-государствах не нашлось достойного жениха. Про необыкновенную царевну услышал пастух с Карпатских гор. — Что за диво живёт в царских палатах? А вдруг я перехитрю её и возьму

Изложение 1.    Старый солдат шёл на побывку1. Притомился в пути, есть хочется. Дошёл до деревни, постучал в крайнюю избу: — Пустите отдохнуть дорожного человека!     Дверь отворила старуха. — Заходи, служивый. — А нет ли у тебя, хозяюшка, перекусить чего?     У старухи всего вдоволь, а солдата поскупилась накормить, прикинулась сиротой2. — Ох, добрый человек, и сама сегодня ещё ничего не ела. Нечего! — Ну нет так нет,

    Наговорили злые люди-завистники князю Владими­ру на старого богатыря Илью Муромца, будто похвалял­ся Илья выжить князя из Киева и на его место сесть. Рассердился Владимир и приказал заточить Илью в тюрьму подземную, в погреба глубокие. Не поспорил Илья с князем. Попрощался со своим конём любимым, Бурушкой косматым, и дал увести себя в подземелье сы­рое, холодное, тёмное.     Плохо пришлось бы там богатырю. Да, к счастью, по­жалела его княжна молодая,

    В одного чоловіка був кіт старий, що вже нездужав і мишей ловити. От хазяїн і думає: «Нащо він мені здався, тільки дурно буду годувати, — нехай у лісі ходить». Узяв його та й вивіз у ліс. Покинув його, а сам поїхав.     Коли це приходить до кота лисичка та й питає його: — Що ти таке?     А він каже: — Я — пан Коцький.     Лисичка каже: — Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку

Переклад з англійської Олександра Тереха.      Жила собі жінка з малим сином. Хатина їхня стояла на косогорі — місце дике, безлюдне; вище — скелі та каміння, нижче — болото, ні душі живої поблизу. Тож не дивно, що там водилося чимало і гномів, і ельфів, і фей. Як тільки стемніє, виходили вони зі своїх схованок. Живучи тут, удова багато чого набачилась і наслухалася ночами як танцюють під самим вікном мандрівні вогники і як перемовляються в дубовому гаю

Переклад з німецької Сидора Сакидбна    В одного чоловіка було три сини — два розумні, а третього прозвали дурником, зневажали його, висміювали і кривдили за всякої нагоди.    От якось старший син пішов у ліс нарубати дров. На до­рогу мати дала йому смачного пирога і пляшку вина, щоб він там не був голодний і мав чим запити. У лісі він здибав малого сивого чоловічка, що чемно привітався й сказав: — Дай мені шматок пирога, що в торбі у тебе, і ковток того

Переклад з російської Наталі Забіли        Жили собі чоловік із жінкою, і мали вони трьох дочок. Усі три були красуні. Старші дві — ледарки та чепурухи, все б їм тільки сидіти та прихорошуватися. А третя, найменша, Оленочка — працьовита й скромна.     Про все турбується Оленочка: і в хаті прибере, й обід приготує, і город прополе, і води принесе. З батьками вона була лагідна, до людей привітна. Любили її батько з матір'ю більше всіх

легенда про походження річок Дніпра і Десни

Пішов дід до моря ловити рибу. Ловив, ловив, нічого не зловив, тілко одну рибку золоту. Рибка каже: — Діду, пусти мене. Що схочеш, то будеш мати. Лиш прийди і скажи: «Рибко да рибко!» Я прийду і дам тобі, що ти хочеш. Пустив її дід. А на другий день прийшов до моря і каже: — Рибко да рибко! Припливла рибка та й питає: — Чо’ ти хочеш, діду? — Я хочу, щоб ми з бабою добре жили і все, що треба, мали. — Добре, діду, будеш мати. І попливла рибка. А дід

БАБИНЕ ЛІТО (народна легенда)     Восени багато роботи для жінок. Не встигне жінка вибрати цибулю і часник, як вже квасоля проситься – тріскають стручки і показують білі зуби. А кукурудза, буряки, картопля... А сливи, яблука, груші! Треба ж назбирати і грибів, ожини, горіхів.     Та що там казати: роботи по вуха. Бо й треба посадити, пересадити, розсадити... Зібрати, перебрати, перекласти, висушити, змолотити, очистити, поскладати, дозбирати... Зима спитає,

    Безліч риб живе у Балтійському морі. Є там оселедець, камбала, тріска, лосось, вугор, салака — усе не перелічиш. Живуть вони спільно, плавають великими  косяками, по тисячі голів, а водять ті косяки самці найспритніші.     Є у риб і своя мова, тільки вона не схожа на людську, тому що розмовляють риби за допомогою хвоста. Така розмова зрозуміла лише риб'ячому племені. Є у риб і свої сторожі. Заледве такий сторож зачує погане, він відразу подає знак і

народна легенда про квітки маку

    Колись в давнину тут, де Дністер тече, плюскотів собі маленький безіменний струмок, а вздовж нього подекуди жили люди. Були серед них мисливці, хлібороби. I вели вони свій незвичайний календар. Чи то сіяти треба було, чи свята якогось чекали, то, щоб не збитися з ліку, кожний день позначали на піску, щоб був на березі струмка, мітками. Що не день нова мітка. По них вони знали, скільки днів лишилося, наприклад, до весни.      Але одного разу струмок розлився

  Поверталася стара лисиця з невдалого полювання. У животі бурчить від голоду. Іде, солодкими оченятами позирає. Назустріч їжак. «Здоров був, їжаче!» — «Здоровенькі й ви будьте»,— відповів їжак і згорнувся клубочком. «Як здоров'ячко?» — «Спасибі».— «А давно ми не бачилися, голубчику. Давай на радощах поцілуємось».   Згорнувся їжак іще тугіше, засопів.   «Не можу,— відповідає.— Я

  Жив чоловік на прізвище Нехайло. Одержав він у спадщину невеличку ділянку виноградника. Весною пішов Нехайло на виноградник подивитися, що там робити треба.   Подивився та й каже: «Завтра візьму сапу і всю траву виполю». І пішов додому.   А на виноградникові, у траві, було кодло маленьких лисенят. Як почули це, перелякалися. Прийшла стара лисиця, а лисенята до неї: «Мамо,— кажуть,— приходив якийсь дядько і казав, що завтра прийде і всю траву

  З западаючим смерком заняли кури свої сідала і лагодилися на нічліг, як нараз лис голодний прийшов до них з такою новиною: «Приходжу просто з лісу, где птиці і звірі таку раду радили, щоби межи всіма животинами віднині всяка незгода закінчилася, а вмісто неї вічний мир настав. Цілий собор, узнавши всеконечну того потребу, ухвалив, щоби перед всім вовки з вівцями, а лиси з курми о тім порозумілися; і на мене випало вас о тім завідомити, а я перший хочу тоє діло ствердити, що від сеї

  Зголоднів лис в ямі та й побіг собі шукати їди. Вибіг з лісу на поле та й звернув до села, може би де роздобув яку курку. Але що то був день і люди всюди ходили, не вдалася штука; не лише не дістав курки, але ще й пси мало го не роздерли. Мусів вертати назад до лісу голоден. Підбігає під ліс, а там сидів лісничий; мав файний город, а в тім городі красний виноград, засаджений попід, пліт до сонця. Виноград того року зародив сильно, китиці були такі великі й тяжкі, що аж гілля вгинали.

  По великих лісах завжди побережники палили вугля. І лев дивиться на них і каже: «Що ви так дуже-то працюєте?» Каже: «Я би-м то відразу розірвав»,— як хлопи забили клин в дуба, і [він] роздявився.   Доміркувалися побережники, що би з ним зчинити, який би презент свому панові і втіху оказати, та й кажуть: «Но, коли ж ти такий розумний, то розірви, ми ти вже показали стежку. Стань ту єднов ногов — ніби де вужче, а ту другов — де ширше, а

  Мав чоловік осла. І той осел став старий, і дуже ся йому навкучило у господаря нагайок набирати, тому він відійшов від него та й пішов собі у ліс жити. І так він собі ходив, набувався і не хотів ліпшого життя мати, як у лісі. Але по лісі ходив лев і якраз на той час лев зближається до осла. Осел як уздрів льва, то ся не стямив і дуже накоротко надумався: ніц, лиш лягаю неживий! Та й ліг. Але нім лев прийшов, то осел собі роздумав, що має робити. Приходить лев і питається: «Що то

  Лев опісля обіду ліг в холодочку опочивать. Тіко що гарно задрімав, а мишеня вилізло з своєї нори і побігло навпрямець через лева. Лев спросоння подумав, що його хто-небудь лове, здригнув, підняв голову, аж то мишеня по йому пробігло. Лев тоді й каже: «Як ти сміло мене безпокоїть?! Ти знаєш, хто я? Та я тебе тут роздавлю так, що твого й потроху не останеться».— «Государ-батюшка! — жалібно запищало мишеня.— Будь ласкавий, прости. Помилуй мене,