коротка розповідь про значення праці в житті людини

оповідання про Костикову бабусю

літературна казка про те, що іноді корисно промовчати

ЯК ДЗВЕНЯТЬ СНІЖИНКИ оповідання про сніжинки

КОРОЛЬ ДАНИЛО легенда про правителя Галицько-Волинської держави

оповідання про місто Київ

ҐАВЕНЯ І СОЛОВЕЙ байка про рідне: слово, пісню

ЛИСИЦЯ І ВОРОНА байка про те, щоб не вестися на улесливість чи образи

БАЙКА ПРО БАЙКУ літературна байка Івана Франка про рідну мову

ГОДИННИКОВІ КОЛЕСА літературна притча про чесність, мир і любов

    Перший місяць осені — вересень. Тихі, задумливі верес­неві дні ще теплі, наче літні. Та подих осені вже відчутний у вечірній і нічній прохолоді. День народжується в осінньому серпанку, але поступово туман зникає, розсіюється. Підніма­ється сонечко й обігріває землю.     Нерідко початок вересня дивує своїм теплом, яскравістю, здається, що літо повернулося. Сонце ще довго сяє на ясному небосхилі, та воно вже не таке гаряче, як улітку, а

    Зустрічає вівця козу з дитинчам та й каже: — О, яке гарне в тебе ягня. — Не ягня, а козеня, — поправляє коза. — А хіба не в усіх однаково діти називаються? — питає вівця. — Ні. У тебе — ягня, в мене — козеня, в гусочки — гусеня, в кішечки — кошеня... — О-о, я так і не вимовлю. А в корови — коровеня? — Ні-і, теля. — А в кобили — кобиленя? — Ні-і, лоша. — А в свині? — А в

   В однієї доброї, мудрої бабусі запитали: — Бабусю! Ти прожила таке важке життя, а душею залишилася молодшою за всіх нас. Чи є в тебе секрет? — Є, дорогенькі. Усе добре, що мені зробили, запи­сую у своєму серці, а все погане — на воді, яка спли­ває. Якби я робила навпаки, серце моє було б у страш­них рубцях, а так воно — рай запашний. Бог дав нам дві дорогоцінні здатності: згадувати й забувати. Коли нам роблять добро, вдячність вимагає пам'ятати

    Здибалася Лисичка з Раком. Стала собі, глядить на нього, як він помаленьку лізе, а далі давай над ним насміхатися. — Ну, та й швидкий же ти, нема що мовити! Правдивий неборак! А скажи мені, Раче-небораче, чи то правда, що тебе раз у великодну п’ятницю по дріжджі посилали, а ти аж за рік у великодну суботу з дріжджами прийшов та й ті насеред хати розілляв? — Може, коли й правда була, — каже Рак, — а тепер дуже на брехню подобає. — Овва! Значить,

27 вересня, на свято Здвиження, всі вужі, гадюки, жаби та жуки ховаються під землю у свої нори на всю зиму. Перелітні птахи з цього часу вже поки­дають рідну землю.        З цього дня життя тварин у лісі завмирає, у свої права вступає осінь, а змії перебираються на зи­мівлю до лісів із полів. Вважалося, що змій скликає до себе святий Артемон, який закриває їхні нори на замок. До святого навіть звер­талися з проханням захистити від зміїного укусу.

    Рано-вранці на квітці троянди прокинулась Краплина роси.     «Як я тут опинилась? — думає Краплина. — Увечері я була високо в небі».     І захотілось їй знову в небо. Пригріло Сонечко. Випарувалась Краплина, піднялась високо-високо у блакитне небо, до самого Сонечка.     А там тисячі інших краплинок. Зібрались усі в чорну хмару і за­тулили Сонечко. — Чого це ви заховали мене від людей? —

    Дрімав собі лев спокійно під деревом у лісі. Рап­том де не взялась миша і побігла по його спині. Збу­дився лев і страшно зарикав, схопив мишу в лапи і тримає. — Як ти сміла мене будити? — гукнув громовим голосом на перестрашену мишу. — Заплатиш мені за це своїм життям! — Ах, пане мій і царю, — сказала покірненько перелякана миша, — прости мені ту провину. Яка тобі користь із моєї смерті?.. Будь милостив, даруй мені життя, а я тобі за це

    Жила собі одна дівчинка і мріяла вона назбирати більше за всіх папірців для крамниці, щоб усе-пре-все купити: і ляльку, і стрічку, і візочок для ляльки. Та найбільше за все вона хотіла купити собі друга, бо друзів у неї не було. Мала вона живого кролика, і дуже їй хотілося його продати.      Сидить дівчинка й чекає — коли ж із нею хто-небудь у «крамницю» пограється. А ніхто не приходить. І раптом бачить вона: йде хлопчик, а в руках у

    Дружок ходив у гості до рибок. Вечорами він при­ходив до озера й дивився, як вони граються. А часом і сам плавав із ними, та тільки так, щоб не намочити носа. Дуже йому не подобалося носа мочити.      Був тихий літній вечір. Місяць відбивався у воді, дерева шелестіли листочками, Дружок дивився, як рибки ганяли одна за одною, і тихенько радів.  І тут одна рибка вистрибнула з води, вдарила хвостом по воді, і бризки полетіли просто на носа Дружку!

    Серед поля стоїть маленька хатина. Її побудували, щоб у негоду люди могли сховатися й пересидіти в теплі.    Одного разу серед літнього дня захмарило й пішов дощ. А в лісі в цей час було троє хлопців. Вони схова­лися в хатинці й дивилися, як з неба ллє мов з відра.      Коли це бачать: до хатини біжить ще один хлопчик. Незнайомий. Мабуть, з іншого села.      Одежа на ньому була мокра як хлющ1. Він тремтів од холоду.

   От і осінь вже чаклує у лісі. Відгуло, віддзвеніло лагідне літо. Тихо над Тясмином, сумно. Раніш, було, аж у вухах лящало від пташиного щебетання, а зараз лише коли-не-коЛи промайне якась зграйка, неголосно між собою перегукуючись, і знову тиша... Хіба що ворона ні сіло ні впало над вухом каркне. Та так голосно, що у бідних пічкурів аж душа в п’яти. Або сорока помітить мене з вудочкою, вмоститься недалечко й починає свої лісові новини з подробицями переказувати. А коли

  Ще ховаються по байраках1 сірі брили злежаного снігу. Уночі морозець притрушує білою пудрою зелене листя осо­ки на болоті, а вже красується золотими сережками ліщина і на пригрітих сонцем галявинах випинаються молодими соковитими стрілами трави.    У таку пору я поспішаю в ліс. Поспішаю в гості до самої весни.    Ранок теплий, сонячний. Дихає свіжістю земля. Сльозять­ся крихітні струмки, шукають дорогу до річечки. Ліс живе передчуттям зеленої повені листя і

   Весняний ранок дихає ранньою прохолодою і свіжістю. Але зачарована земля ще в полоні зими. Та незабаром засміється ласкаво сонечко. Його лагідне проміння розбудить усе навколо. Забринять краплинками сліз бурульки. Заплачуть, прощаючись із зимовою холоднечею, сніги. Задзюрчить життєрадісний, пустотливий струмок. Задзвенить він, наче срібний дзвіночок, вітаючи березень-водограй.    Від ласкавого дотику золотого проміння прокинеться красуня-берізка. Заблищать кришталеві

    В одній теплій та багатій країні жили могутні, жваві й хоробрі люди, що вічно сварилися, вели поміж собою війни, нікому не хотіли коритися, не признавали над собою ніякої влади і тільки сонцю високому поклонялися, тільки перед ним схиляли свої голови.     І хоч які були вони горді й могутні, та не почували себе щасливими, бо бракувало їм ладу та єдності.     Ото і з'явилася між ними Лада Прекрасна.     Легка й прозора, як світле марево, купалася вона