літературна казка про цінність книжок 

оповідання про дружбу 

коротка розповідь про значення праці в житті людини

оповідання про Костикову бабусю

літературна казка про те, що іноді корисно промовчати

ЯК ДЗВЕНЯТЬ СНІЖИНКИ оповідання про сніжинки

КОРОЛЬ ДАНИЛО легенда про правителя Галицько-Волинської держави

оповідання про місто Київ

ҐАВЕНЯ І СОЛОВЕЙ байка про рідне: слово, пісню

ЛИСИЦЯ І ВОРОНА байка про те, щоб не вестися на улесливість чи образи

БАЙКА ПРО БАЙКУ літературна байка Івана Франка про рідну мову

ГОДИННИКОВІ КОЛЕСА літературна притча про чесність, мир і любов

    Перший місяць осені — вересень. Тихі, задумливі верес­неві дні ще теплі, наче літні. Та подих осені вже відчутний у вечірній і нічній прохолоді. День народжується в осінньому серпанку, але поступово туман зникає, розсіюється. Підніма­ється сонечко й обігріває землю.     Нерідко початок вересня дивує своїм теплом, яскравістю, здається, що літо повернулося. Сонце ще довго сяє на ясному небосхилі, та воно вже не таке гаряче, як улітку, а

    Зустрічає вівця козу з дитинчам та й каже: — О, яке гарне в тебе ягня. — Не ягня, а козеня, — поправляє коза. — А хіба не в усіх однаково діти називаються? — питає вівця. — Ні. У тебе — ягня, в мене — козеня, в гусочки — гусеня, в кішечки — кошеня... — О-о, я так і не вимовлю. А в корови — коровеня? — Ні-і, теля. — А в кобили — кобиленя? — Ні-і, лоша. — А в свині? — А в

   В однієї доброї, мудрої бабусі запитали: — Бабусю! Ти прожила таке важке життя, а душею залишилася молодшою за всіх нас. Чи є в тебе секрет? — Є, дорогенькі. Усе добре, що мені зробили, запи­сую у своєму серці, а все погане — на воді, яка спли­ває. Якби я робила навпаки, серце моє було б у страш­них рубцях, а так воно — рай запашний. Бог дав нам дві дорогоцінні здатності: згадувати й забувати. Коли нам роблять добро, вдячність вимагає пам'ятати

    Здибалася Лисичка з Раком. Стала собі, глядить на нього, як він помаленьку лізе, а далі давай над ним насміхатися. — Ну, та й швидкий же ти, нема що мовити! Правдивий неборак! А скажи мені, Раче-небораче, чи то правда, що тебе раз у великодну п’ятницю по дріжджі посилали, а ти аж за рік у великодну суботу з дріжджами прийшов та й ті насеред хати розілляв? — Може, коли й правда була, — каже Рак, — а тепер дуже на брехню подобає. — Овва! Значить,

27 вересня, на свято Здвиження, всі вужі, гадюки, жаби та жуки ховаються під землю у свої нори на всю зиму. Перелітні птахи з цього часу вже поки­дають рідну землю.        З цього дня життя тварин у лісі завмирає, у свої права вступає осінь, а змії перебираються на зи­мівлю до лісів із полів. Вважалося, що змій скликає до себе святий Артемон, який закриває їхні нори на замок. До святого навіть звер­талися з проханням захистити від зміїного укусу.

    Рано-вранці на квітці троянди прокинулась Краплина роси.     «Як я тут опинилась? — думає Краплина. — Увечері я була високо в небі».     І захотілось їй знову в небо. Пригріло Сонечко. Випарувалась Краплина, піднялась високо-високо у блакитне небо, до самого Сонечка.     А там тисячі інших краплинок. Зібрались усі в чорну хмару і за­тулили Сонечко. — Чого це ви заховали мене від людей? —

    Дрімав собі лев спокійно під деревом у лісі. Рап­том де не взялась миша і побігла по його спині. Збу­дився лев і страшно зарикав, схопив мишу в лапи і тримає. — Як ти сміла мене будити? — гукнув громовим голосом на перестрашену мишу. — Заплатиш мені за це своїм життям! — Ах, пане мій і царю, — сказала покірненько перелякана миша, — прости мені ту провину. Яка тобі користь із моєї смерті?.. Будь милостив, даруй мені життя, а я тобі за це

    Жила собі одна дівчинка і мріяла вона назбирати більше за всіх папірців для крамниці, щоб усе-пре-все купити: і ляльку, і стрічку, і візочок для ляльки. Та найбільше за все вона хотіла купити собі друга, бо друзів у неї не було. Мала вона живого кролика, і дуже їй хотілося його продати.      Сидить дівчинка й чекає — коли ж із нею хто-небудь у «крамницю» пограється. А ніхто не приходить. І раптом бачить вона: йде хлопчик, а в руках у

    Дружок ходив у гості до рибок. Вечорами він при­ходив до озера й дивився, як вони граються. А часом і сам плавав із ними, та тільки так, щоб не намочити носа. Дуже йому не подобалося носа мочити.      Був тихий літній вечір. Місяць відбивався у воді, дерева шелестіли листочками, Дружок дивився, як рибки ганяли одна за одною, і тихенько радів.  І тут одна рибка вистрибнула з води, вдарила хвостом по воді, і бризки полетіли просто на носа Дружку!

    Серед поля стоїть маленька хатина. Її побудували, щоб у негоду люди могли сховатися й пересидіти в теплі.    Одного разу серед літнього дня захмарило й пішов дощ. А в лісі в цей час було троє хлопців. Вони схова­лися в хатинці й дивилися, як з неба ллє мов з відра.      Коли це бачать: до хатини біжить ще один хлопчик. Незнайомий. Мабуть, з іншого села.      Одежа на ньому була мокра як хлющ1. Він тремтів од холоду.

   От і осінь вже чаклує у лісі. Відгуло, віддзвеніло лагідне літо. Тихо над Тясмином, сумно. Раніш, було, аж у вухах лящало від пташиного щебетання, а зараз лише коли-не-коЛи промайне якась зграйка, неголосно між собою перегукуючись, і знову тиша... Хіба що ворона ні сіло ні впало над вухом каркне. Та так голосно, що у бідних пічкурів аж душа в п’яти. Або сорока помітить мене з вудочкою, вмоститься недалечко й починає свої лісові новини з подробицями переказувати. А коли

  Ще ховаються по байраках1 сірі брили злежаного снігу. Уночі морозець притрушує білою пудрою зелене листя осо­ки на болоті, а вже красується золотими сережками ліщина і на пригрітих сонцем галявинах випинаються молодими соковитими стрілами трави.    У таку пору я поспішаю в ліс. Поспішаю в гості до самої весни.    Ранок теплий, сонячний. Дихає свіжістю земля. Сльозять­ся крихітні струмки, шукають дорогу до річечки. Ліс живе передчуттям зеленої повені листя і